Напередодні Дня Захисника України у Бердичеві біля меморіальних дошок загиблим Героям АТО згадували українських вояків, котрі віддали свої життя у боротьбі з ворогом на сході держави. Вшановували славних бійців, які повернулися додому живими, молилися за тих, хто у ці дні боронить Україну від сепаратистів та агресорів із Росії, за мир та спокій на рідній землі. Висловлювали впевненість, що війна таки закінчиться і закінчиться перемогою українського народу: інакше, переконані, і бути не може, адже які хлопці й чоловіки захищають свою Вітчизну!
Про загиблих в АТО Героїв із Бердичева та Бердичівського району можна, серед іншого, дізнатися з фотоподорожі Анатолія Горобчука «Бердичів. Історія міста від заснування до сьогодення», і відтепер книга ця знайде своє достойне місце у сім’ях славних синів Бердичівщини й України та у навчальних закладах. Подарували їх родинам загиблих земляків і школярам члени очолюваного Олексієм Ястремським громадського об’єднання «Вибір Бердичева».
Відсьогодні одразу дві меморіальні дошки з’явилися на фасаді 1-ї школи: в її стінах свого часу навчалися Віктор Діхтієвський та Сергій Сідлецький. Перший – прикордонник, зв’язківець. Зі слів побратимів, – один із найкращих фахівців у своїй області. 6 серпня 2014-го у складі мотоманевреної групи старший прапорщик Діхтієвський виходив із Довжанського котла. Під час виходу українці були обстріляні з ворожих «Градів»: Віктор помер на руках у бойового товариша. 6 серпня… У свій день народження… Побратими бердичівського Героя небагатослівні: він просто виконував свій людський і військовий обов’язок. Там, де був потрібний понад усе... Подвиг нашого земляка Президент України відзначив Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Меморіальну дошку Сергієві Сідлецькому перенесли до 1-ї школи за побажанням рідних. Славетний «Грізлі» служив у 4-й роті легендарної 95-ки. 5-го жовтня 2014-го у Донецькому аеропорту ворог підбив бойову машину, в якій знаходився кіборг із Бердичева. До свого 31-го року Сергій не дожив 1 місяць. Сильний зовні і зсередини, справжній син України, кажуть про нього товариші по службі. І теж посмертно удостоєний Орденом «За мужність»…
Таким у Бердичівському педагогічному коледжі назавжди запам’ятають голос Радислава Атішева… Свого часу він обрав чи не найгуманнішу професію – прищеплювати дітям та юнацтву любов до музики. Мав чудовий голос, грав на трьох інструментах, після навчання у коледжі вступив до Харківської Академії культури. Але до його країни прийшла війна, і у грудні 2015-го Радислав Атішев пішов служити за контрактом – готувати снайперів. 18 травня 2016-го, під час укріплення бойових позицій у промисловій зоні Авдіївки, боєць із Бердичева із позивним «Ромео» загинув, уражений ворожою кулею.
Побратими Атішева зі 199-го навчального центру командування високомобільних десантних військ чимало встигли побачити та пережити на цій війні. Але найстрашніше, кажуть, то було везти тіло загиблого друга до матері. Вона втратила безцінне, кажуть, але натомість отримала десятки вірних й відданих синів – Радиславових товаришів.
Своєрідний Урок мужності тривав Бердичевом понад 5 годин – надто вже багато своїх синів втратило місто. На цьому уроці, зазначив Бердичівський міський голова, городяни вчергове вчилися пам’ятати, вчилися патріотизму. Вчилися малі й дорослі, і такі уроки, переконаний Василь Мазур, є вкрай цінними для самих бердичівлян, і, зокрема, для родин загиблих Героїв, для тих, хто сьогодні зі зброєю у руках захищає Україну.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 587 раз
