Війна… Це страшне слово стало настільки вживаним та буденним, що навіть часом від цього стає лячно. Молитви та бажання мільйонів українців спрямовані на те, аби жахіття, які випали на долю нашої держави, скоріше закінчились. А пам'ять про загиблих за рідну землю навіки житиме у наших серцях…
Події 2014 року змусили переглянути ставлення українського суспільства до захисту Вітчизни та запровадити ще одне свято. Два роки тому Указом Президента України, з метою вшанування мужності та героїзму наших захисників, сприяння зміцненню патріотичного духу в суспільстві, 14 жовтня проголошено Днем захисника України. Цей день був обраний не випадково, адже на нього припадає релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці. З давніх-давен Діва Марія вважається Покровителькою українських козаків, героїзм та саможертовність яких надихає на подвиги сучасних рицарів Українського війська.
Відзначення Дня захисника України у Бердичеві розпочали Уроком мужності, який пройшов поряд з меморіальними дошками загиблим Героям російсько-української війни, яку усі називають «АТО». Таких у місті - 13. Напередодні свята було встановлено меморіальні дошки Віктору Діхтієвському та Радиславу Атішеву і перенесено зі стіни приватного будинку на фасад школи пам’ятну дошку на честь Сергія Сідлецького.
Віктор Діхтієвський народився 6 серпня 1966 року у місті Бердичеві. З 1973 до 1981 навчався у ЗОШ № 1, потім вступив до машинобудівного технікуму. Далі в його житті була армія. Строкову службу проходив в Одесі. Служив у прикордонних військах у званні прапорщика. У 1990 році одружився, а в 1992 в його новоствореній сім’ї з’явилася донечка Анастасія. Під час служби отримав численні нагороди. Він був кращим серед кращих. Коли довелося захищати континентальну Україну після анексії Криму, Віктор, не вагаючись, виявив бажання увійти до складу підрозділу, що перекривав Чонгар.
У червні 2014 відправився на Схід боронити українсько-російський кордон. Прибув з Чонгару в саме «пекло»- пропускний пункт Довжанський.
22 доби Віктор Діхтієвський, разом з іншими захисниками, героїчно боронили державний кордон під постійними масованими обстрілами з боку терористів та Росії. З боями їм вдалось вийти у районі Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби, під шквальними обстрілами градів. Віктора Діхтієвського було поранено відразу кількома осколками. Помер він на руках товаришів у день свого народження.
У чоловіка залишилась дочка Анастасія та бойові побратими, які досі не можуть змиритися з втратою.
«Ніколи не думав, що братиму участь у таких заходах. Важко говорити… Віктор, як справжній прикордонник, виконував свій обов’язок. Він поїхав туди, де повинен був бути. Можу багато про нього розповідати… Він був фахівцем найвищого рівня. А найголовніше – був Людиною», - зазначив бойовий товариш Віктора Діхтієвського, капітан Володимир Пішкін. Під час церемонії відкриття меморіальної дошки прикордонник пообіцяв: «Ні кроку вперед ворог не пройде, йому шлях тільки назад».
Пишаються учні ЗОШ № 1, що тут навчався ще один Герой – Сергій Сідлецький. Чоловік народився 5 листопада 1983 року. У 1999 році закінчив школу. 10 березня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 4 роти 95 окремої аеромобільної бригади. Мав позивні «Іспанець» та «Грізлі». Спочатку був солдатом. Згодом отримав звання молодший сержант. Батьки завжди були прикладом для сина, виховували в нього високе почуття обов'язку. 5 жовтня Сергій Сідлецький, мужній оборонець Донецького аеропорту, геройськи загинув… Від пострілу загорівся БТР, в якому він знаходився. Отримані травми були смертельними, життя обірвалось миттєво...
«Війна забирає найкращих. Сергій був саме таким, гідним громадянином і сином своєї держави. Він міг би думати про кар'єру, майнути за десятки тисяч кілометрів, але обрав інший шлях», - зазначив однокласник Сергія Сідлецького, учасник АТО Фелікс Кузінський.
У тому, що Герої живуть доти, поки ми про них пам’ятаємо, переконаний бойовий побратим Сергія Сідлецького Микола Боголюбський. Перебуваючи з Сергієм пліч-о-пліч на фронті, чоловік відзначає високу бойову майстерність та відповідальність «Грізлі», його вміння турбуватися за друзів, екіпаж. «Бойовий командир, друг, який стояв до останнього і був прикладом. Він показував, як потрібно воювати. Був прикладом сумлінного виконання службових обов'язків», - переконаний Микола Боголюбський.
Ще однією непоправною втратою для Бердичева стала смерть 27-річного Радислава Атішева. Народився він 14 червня 1988 року. Спочатку навчався в НВК № 4, а закінчив 9 класів у ЗОШ № 6. У 2004 вступив на музичне відділення Бердичівського педагогічного коледжу. Навчався 4 роки. Хороший, талановитий студент, учасник усіх творчих колективів. Він грав на кількох інструментах і мав неймовірний голос. Продовжив навчання у Харківській державній академії культури. У кожного залишились свої спогади про цього усміхненого хлопця.
«Важко було подумати і уявити, що на фасаді нашого навчального закладу, де працюють і навчаються люди, які обрали найгуманнішу і таку мирну професію – виховання і навчання майбутнього України, висітиме меморіальна дошка. Ми - викладачі, студенти, випускники дуже горді, що наш вихованець обрав у важні часи для країни наймужнішу професію – захисника Вітчизни. І ми вдячні усі Радиславу, його мамі, що виховала такого прекрасного сина, що ми маємо можливість жити на рідній землі, під мирним небом, працювати, здобувати освіту, закохуватись, народжувати дітей, виховувати онуків», - зазначила керівник музичного відділення педколеджу Ліна Зеленянська.
Веселого, завжди усміхненого та безмежно талановитого запам’ятали Радислава Атішева його одногрупники. «Радік – герой. Дорога мамулечка, Оксана Феодосіївна, дякуємо за те, що ви виховали такого сина. Пам'ять про Радіка залишиться у наших серцях навіки», - впевнена одногрупниця Героя Оленя Уяздовська.
Як будь-який справжній чоловік, Радислав Атішев служив в армії. У грудні 2015 року підписав контракт, навчався у 199 навчальному центрі ВДВ. Згодом вирушив в зону АТО. Усвідомлюючи небезпеку і відповідальність, гідно ніс службу. 18 травня 2016 року молодший сержант Радислав Атішев заступив на бойове чергування, де разом з побратимами займався укріпленням позицій. О 14.30 дня підступна куля снайпера пробила тіло чоловіка наскрізь. Не допоміг і бронижелет.
Бойові побратими згадують Радислава Атішева, як вірного друга, справжнього чоловіка, воїна. «Радислав був справжнім професіоналом своєї справи, попри свій молодечий вік. Відкритий, розумний, завжди готовий прийти на допомогу, підтримати. Коли він прикривав нас, ми були спокійні», - розповідають чоловіки. А ще просять вибачення у мами Героя, що не вберегли її сина та зазначають, що готові завжди відгукнутися на будь-яке її прохання, підставити плече.
Саме відкриттям дошки Радиславу Атішеву закінчився Урок мужності, який пройшов у Бердичеві напередодні Дня захисника України. «Так сталося, що бердичівляни стали першими на захист держави. Сьогодні, на превеликий жаль, майже весь Бердичів увінчаний дошками. Вони на будинках, школах. Такий урок повинен закарбуватися в пам'яті. Ми зобов’язані пам'ятати наших героїв. І не лише загиблих, а й шанувати хлопців, які вернулися живими, але віддали благородній справі – захисту держави - значну частину свого життя, здоров'я та нервів своїх рідних та близьких», - переконаний міський голова ВасильМазур.
Віктор Діхтієвський, Сергій Сідлецький, Радислав Атішев удостоєні найвищих державних нагород - ордену «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)… Ніякі нагороди не зроблять меншою біль втрати для їх рідних, близьких та усіх нас…. Їх подвиг змушує задуматись кожного про ціну мирного неба над нами. І чи здатні ми так само любити рідну землю і бути готовим віддати за Україну своє життя…
Матеріал сайту: http://berdpo.info/
Просмотрено: 622 раз
