Військові розповіли про Афганістан: що пережили та як живуть нині (ВІДЕО)

Цими днями минає 28 років від того часу, коли з Афганістану почали виводити війська.

Василю Рижуку 57 років. Чоловік простим солдатом у 19 років потрапив в Афганістан.

"Перші думки там – аби вижити, багато хлопців моїх там полягло. Було відчуття, що хлопців треба підтримувати. Найстрашніше було відправляти "цинки" на батьківщину товаришів. Це було найважче. На війні я отримав контузію. У мене був товариш, який їздив на "Уралі", і він досі вважається безвісти зниклим. До цих пір у мене мій друг перед очима. Він просив постерегти його машину. Потім я пішов відпочивати. На ранок привезли його обстріляну автівку, а він загинув і пропав", – пригадує пан Василь.

У 1981 році він повернувся додому, одружився. Нині має двох дочок і чотирьох онуків.

А от Віктор Жеганов через участь у тій війні нині має ІІ групу інвалідності. У 1983 році в Афганістані він служив у батальйоні супроводу. Про них і нині говорять як про смертників у прямому значенні слова.

"Я вчився в Ярославлі в училищі. Ішов якось і побачив, як плаче жінка. Спитав, що трапилося. Каже, сина в Афганістан забирають. Тоді ще не знав, що це таке. Я син військового, з батьком був по всьому Союзу, зброю знав добре, тому сам пішов у військкомат і просив, щоб мене туди відправили. Так я потрапив туди. Коли перший раз ми супроводжували колону, то без проблем привезли в Афганістан вантаж. Та коли їхали назад – нас обстріляли. Ми були молоді, не знали, як себе поводити, тож лежали в машині. Прапорщик наш виліз потім з погнутим погоном. Ми від того хвилин двадцять не могли відійти. У нас з батальйону відсотків 70 за 2,5 місяці загинуло, бо супровід колони – це найбільш ходове. Що я не можу забути, так це те, коли молоді хлопці йдуть і на твоїх очах падають, це найстрашніше", – ділиться із “ЖИТОМИР.today” чоловік.

Проте є в чоловіка і приємні спогади, пов’язані з Кубою, де сам Фідель Кастро зробив йому подарунок. Який – дивіться у відео.

У Бердичеві стало традицією проводити зустріч з інвалідами-афганцями, воїнами-інтернаціоналістами саме напередодні 15 лютого – Дня виведення військ з Афганістану і всіх локальних війн. Нині на обліку в "Бердичівській міській організації інвалідів війни збройних сил, учасників бойових дій" – 70 афганців і 22 воїни-інтернаціоналісти. Напередодні важливого для них дня в місті виділили кошти на матеріальну допомогу (по 100 гривень кожному) та закупили продовольчі набори.

"Організація існує 15 років. У ній є ветерани Другої світової війни, яким по 99 років, є приблизно 80 вдів загиблих учасників бойових дій. Ми раді допомогти всім, чим можемо, бо є такі, які хворі, не можуть ходити. Вони потребують уваги, підтримки. У багатьох діти далеко, у когось їх узагалі немає, і вони раді й цьому продуктовому набору. На сьогодні залишилися пільги нашим інвалідам, це 100 % на комунальні послуги, на проїзд у транспорті, і один раз можна безкоштовно проїхати туди і назад по Україні будь-яким транспортом", – розповідає Володимир Борчан, голова "Бердичівської міської організації інвалідів війни збройних сил, учасників бойових дій".

Прапорщик Віктор Анчихров зазначає: афганцям треба триматися разом і допомагати один одному.

"На рахунок Афгану так скажу: нас туди полками кидали й не питали, хотіли ми туди чи ні. Ніхто тоді не питав. Це зараз дехто їде на війну за грошима, а нас тоді не питали. Нині ми часто чуємо, що нас туди не посилали. Боляче таке чути", – зізнається чоловік.

Афганці розповідають: три тисячі їхніх побратимів захищали Майдан, 12 тисяч затим пішли захищати Україну в АТО, 220 з них там загинули. Нині до них за підтримкою часто приходять самі учасники АТО. Запевняють: допоки триватиме неоголошена війна на сході України, вони триматимуться разом, аби забезпечити мирне життя своїм рідним, як і присягав кожен з них у різні роки.