Свято Сонця відгуляли у бердичівській «Калиноньці»

Ох, вже ці дитячі садочки – все у них розплановано, все за графіком, мало не кожен день присвячений окремій темі! Утім, на те вони й дитячі, аби що плани, що теми приносили радість та втіху головним тамтешнім мешканцям, робили дітвору здоровою, були змістовними й розвиваючими.

У літа за планом – гарні сонячні деньки, у дитячому садку № 2, що на Червоній, – свято одного з символів життя й найулюбленішої пори малечі – свято Сонця.

Коли навколо лунає сміх, буяють квіти, коли лагідно гладить вітерець та щебечуть птахи, чому б не здійснити подорож до Сонечка? Ішли недовго й уважно, як вчили вихователі, дивлячись навколо: аби квітки якоїсь чи куща не зламати, аби зберегти оточуючу красу. Дійшли до чарівного лугу та й присіли, було, Сонця чекати. Аж тут бджола-трудівниця: меду вже назбирала і запрошує дітвору до танцю: це у дорослих той називається «Хустинкою» – у «Калиноньці» то танок «Медовий».

На музику, галас та пісні виглянуло Сонце. Точніше, таки Сонечко – невеличке, смагляве, з двома косенятами, енергійне і ну дуже ерудоване…

Як плани не будуй, а завжди знайдеться той, хто забажає їх зруйнувати… Хмара спробувала накрити собою веселе дійство: коли й рослини, й тварини, й люди опиняться у темряві, тоді, мовляв, усі знатимуть, хто у цьому світі за головного. Та маленьким «калинчатам», аби повеселитися на славу, і яка різниця – під сонячним промінням чи рясним дощем. Довелося Хмарі поступитися принципами і долучитися до загального свята.

Відгуляли його на славу, а тим часом в інших куточках «Калиноньки» теж часу не гаяли, присвятивши усіх себе гарячому світилу. Навколо мало не все – в інсталяціях й виставках: головна тема, звісно, Літо й Сонце, а дітвора – відповідно до дрес-коду, виключно у жовтому та білому. Поки в одній групі справжніми ягодами намагаються додати Сонцю веселого настрою, в іншій займаються малюнком на піску. Вихователі кажуть: ці заняття в їхніх підопічних найулюбленіші. Виводиш на піску, припустимо, Сонце. Не вийшло? Вмить усе затер і ось уже зображуєш якогось хробака чи лисицю.

А можна взагалі – малювати водою. У кожного у руках свій пензлик-пляшка – справа лише за фантазією. І доки один виводить змійкою щось таємниче, інший «фарбою» утворює чималу калюжу, а третій нічого не малює, а по-господарськи поливає квіти. Аби, зрештою, разом із вихователькою почати щосили поливати одне одного. Таке вже воно – літо…

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК