Цим дітям за велику радість відчути свято не на словах, а в реальному житті. Адже кожен день для них – це боротьба за можливість ходити, говорити, обслуговувати себе самостійно. Цьогорічне свято осені для цих діток є часом пізнання цієї пори, часом веселої казки, де вони перевтілюються у казкових персонажів і граючись розвиваються самі.
Якби не подібні заходи, методики у відповідних центрах, каже мама цього хлопчика, не уявляє, як би її синочок жив. У нього важка форма ДЦП від народження. Він досі не може повноцінно говорити. Сашко 6 років разом із мамою відвідують дитячий реабілітаційний центр «Насіння надії» у Бердичеві, який займається такими дітьми. Тут вчили елементарним для нас, здорових людей, речам. У центрі Саша захотів вчитись і почав робити позитивні зрушення у розвитку.
«Із Сашею займались логопедично, з моторикою рук. Я задоволена, бо у дитини є результати, ми розвиваємося. Сашенька вже ходить до 2-го класу у звичайну школу, в навчанні дуже добре. Я, як мама, сильно переживала, але ми пишемо друкованими літерами і читаємо», – розповідає мама хлопчика Катерина Шлапак.
На святі осені особливі діти залюбки водять хоровод, співають, танцюють, разом з мамами беруть участь у вікторинах і розуміють, що треба робити і що буде у результаті. Саме це і є головною метою центру для таких дітей: навчити їх розумінню і осмисленню своїх дій, спонукати до самостійності. Для цього використовують креативні методи.
«Майстер-класи з фруктами у нас – цікаві майстер-класи, результат можна потім з’їсти. Хочемо побачити, хто що може. Ще один майстер-клас – ми закриваємо компот, це для діток, які менше фізично розвинуті, вони можуть проштампувати яблучка і закрити компот. Ти дитину направляєш у майстер-класі, зацікавити – головне. Наприклад, закрити баночки з компотом – головне розказати, що зима скоро і баночки дуже потрібні», – розповідає мама особливої дитини, волонтер центру Анастасія Вегінська.
Центр реабілітації для особливих дітей нараховує 126 родин, де є дітки з інвалідністю. Щоденно сюди, як у дитячий садочок, приходить невелика їх частина. З ними займаються, годують, діти розвиваються, спілкуються.
«Є такі діти, які від соціуму відсторонені, але ми поступово йдемо з ними на контакт і бачимо результати. Є у нас хлопчик, який не ходив, а зараз пішов і починає розмовляти. Ми радіємо за таких дітей, дуже за них переживаємо, це вже як наші дітки», – розповідає психолог центру Катерина Головачова.
Найбільша радість для батьків цих дітей – бачити їхні маленькі перемоги. Вони готові допомагати їм у цьому щодня. Зібравшись на подібних святах, кажуть, обмінюються досвідом, а діти – здружуються і вчаться товаришувати з людьми різного віку.
Матеріал сайту: http://zhitomir.today
Просмотрено: 821 раз
