Все, чим унікальна й багата Україна, чим здатне наповнити людину материнське серце, все, що символізують собою європейські цінності, була покликана вшанувати вишивана Хода національної єдності у Бердичеві – від площі Мистецької до Центральної.
Здоров’я, добро, любов, вірність, гарна доля – здається, хто не мріє про таке? Для себе, для найближчих серцю людей… Українцям у цьому сенсі пощастило, мабуть, більше за інших: з діда-прадіда їм у спадок передається диво, що увібрало в себе усе те найкраще, чим може обдарувати Батьківщина. Ім’я тому диву – вишиванка.
Одягати її – то завжди хвилююче, діляться бердичівляни: ти, немов, поринаєш в Україну. Особливої піднесеності містянам додає факт, що єднаються вони з живими вишиваними візерунками саме тоді, коли країна переживає момент свого становлення як незалежна, єдина, успішна, цивілізована.
Хто скаже краще про українську вишиванку за майстрів віршованого слова?.. Ці сорочки, нагадують поети, незмінно вишивалися жіночими руками: сумні голки тягнули за собою нитки чорні, голки веселі – нитки червоні. Славні українки вишивали собі й своїм родинам міцне здоров’я й щасливу долю, турботливі материнські руки вказували вірну життєву стежину та давали установку на вдачу у справах сердечних. На грудях оживали чарівні візерунки, а у грудях – віра й надія на краще.
З такою вірою та надією утворила разом із рештою один спільний бердичівський вишиваний простір і родина Клименків. Із собою пан Микола та пані Ганна взяли усіх своїх шістьох дітей. Що сподвигло взяти участь у ході? Все просто: вони – українці, а в чому, як не у вишиванці, так ясно віддзеркалюється Україна?..
Репортаж Олександра Єжеля
ТРК ВІК
Просмотрено: 750 раз
