Життя людини вимірюється не днями, місяцями та роками, прожитими на цьому світі, а тими вчинками, які вдалось здійснити за відведений їй проміжок часу. Від того, як ми живемо, ставимось до інших, що робимо і складається враження про кожного, довіра, симпатія або ж несприйняття та негативні емоції. А головне, залишається пам'ять про нас. І саме в людській пам'яті мешканців нашого міста та району лише світлі спогади з'являються, коли називається ім'я Миколи Бея. Відомого лікаря-хірурга, онколога, ветерана Великої Вітчизняної війни, який помер на 88 році життя. Попрощатись з відомим бердичівлянином можна було в понеділок 6 серпня.
Микола Митрофанович Бей народився 5 лютого 1924 року в с. Білоцерківка, нині Хмельове Бердичівського району Житомирської області. У сім'ї було восьмеро дітей, яким довелось пережити важкі роки голодомору. Саме в 1933 батько Миколи Митрофановича, спродавши чи не все сімейне майно, купує півхати у Гришківцях, неподалік від теперішньої загальноосвітньої школи № 6. Сім'ї вдалось пережити ці важкі роки, завдяки своїй працьовитості. У 1941 році Микола Бей закінчив 9 класів 11 школи (тепер школа № 6). Подальші мрії навчатися обірвала війна.
У 1941 році, сповнений ненависті до фашистів, стає членом однієї з підпільних організацій, що діяли на нашій території. Не один рюкзак з продуктами, одягом та навіть вибухівкою переніс аж за Пилипи юнак разом зі своїми товаришами. Виготовляли листівки, зробили гучномовець, слухали Москву та зведення Інформбюро про становище на фронтах. Першими в селищі почули і рознесли звістку про розгром фашистів під Москвою.
З 10 січня 1944 року поповнює ряди Радянської армії, у лавах якої служив до 1950 року, через рік закінчив вечірню школу, адже мрія стати лікарем не пригасла, а навпаки – зміцніла. У 1951 році вступив до Вінницького медичного інституту, який закінчив у 1957 році. Спочатку працював у Райгородку головним лікарем дільничної лікарні, а потім зрозумів, що його покликання – бути хірургом. З 1952 року Бердичівська районна лікарня стала його другою домівкою.
За час роботи хірургом Микола Бей провів понад 12 тисяч операцій, за кожною з яких людське життя. Свій багатий досвід, знання та уміння він передав своїм колегам та молодим спеціалістам.
Микола Митрофанович удостоєний багатьох звань та нагород. Його груди прикрашали ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «За мужність» ІІІ ст., сім бойових та багато ювілейних медалей, а ще численні подяки обласного управління охорони здоров'я, адміністрації центральної районної лікарні та вдячних жителів міста і району. У 2001 році Микола Бей був також удостоєний звання «Праведника народів світу», за мужність і самопожертву, виявлені у роки Другої світової війни у врятуванні осіб єврейської національності від фашистського геноциду. На знак глибокого визнання ім'я Миколи Митрофановича та його батьків викарбувані на Стіні Слави Алеї праведників народів світу Яд Вашем у Єрусалимі. А у 2010 році указом Президента України Миколу Бея було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ст.
У серпні 2012 року Миколи Бея не стало. І як би прикро це не звучало, про людину, яку усі знали, поважали та прислухалися, в останні дні усі забули. Похорони організовував онук покійного. Але ні працівники центральної районної лікарні, якій він віддав багато років свого життя, ні представники влади, ніякої допомоги в організації похорону не надали. Та й навіть не прийшли провести відомого бердичівлянина в останню путь.
P.S. Як виявилось, знайти інформацію про Миколу Бея не так і просто. Бердичівська центральна бібліотека для дорослих, Музей історії нашого міста її не мають. Натомість нашим журналістам вдалось знайти відомості про Миколу Митрофановича в музейній кімнаті загальноосвітньої школи № 6, у якій у свій час навчався той, кому присвячується цей матеріал. Тому дякуємо працівникам закладу за те, що вони бережуть пам'ять про своїх колишніх випускників. І хай так буде й надалі.
Просмотрено: 676 раз
