Анжеліка Лабунська: «Я залишаюсь депутатом, опозиційним до Партії регіонів»

На той момент мій вихід з фракції ніяк не міг вплинути на співвідношення сил у парламенті, бо Партія регіонів вже увібрала у себе основну порцію так званих «тушок» (перебіжчиків з БЮТ) і мала гарантовану більшість. Я стала позафракційною, але, звісно, мої політичні переконання від того не змінилися. Я продовжую бути депутатом, опозиційним до блоку Партії регіонів, комуністів та партії Литвина.

- А чому, власне, Ви так категорично заперечуєте для себе можливість співпраці з Партією регіонів? Невже там зовсім немає порядних людей, з якими можна мати справу?

- Нормальні люди, фахівці є всюди, у тому числі серед «регіоналів». Але одна справа – конкретна людина, зовсім інша – загальна діяльність політичної партії, тим більше  - партії, котра сьогодні при владі, а отже її політика – це нинішня політика держави. Мені не подобається ця політика. Не подобається не в якихось окремих моментах, а загалом, принципово.

- Можна конкретніше? Що саме Вам принципово не подобається в нинішній державній політиці?

- Наприклад, мені не подобається так звана судова реформа, яку провела нинішня влада. Не подобається Податковий кодекс, який вбиває середній та малий бізнес. Не подобається пенсійна реформа, яка є несправедливою до людей. Не подобається, що Партія регіонів (тобто, Президент, уряд і більшість у Верховній Раді) не роблять адміністративної реформи, яка б дала місцевим громадам право на значно більшу, ніж сьогодні, частку зібраних у державі податків. Не подобається закон про мови, який, фактично, протиставляє одну частину України проти іншої.

- А як судова реформа, про гостру необхідність якої ви говорите, допоможе, приміром, «забезпечити фельдшерсько-акушерський пункт кожного села ліками та обладнанням»? Це я цитую вашу передвиборчу програму.

- Що потрібно, щоб у кожному ФАП були всі потрібні хворим ліки та сучасне обладнання?  Якісь новітні технології, яких нема в Україні? Ні, потрібні гроші. Просто гроші. На ремонт приміщення, на ліки, на обладнання, на пристойну зарплату лікарю чи фельдшеру. А грошей нема. Чому в селі чи в районі нема грошей? Люди ж платять податки. Відповідь проста: гроші забрали до Києва, а там частину з них (і чималу!) чиновники вкрали або витратили на свої потреби. А тих грошей, що залишилися, на всі ФАП по всій Україні не вистачає. Як не вистачає їх на будівництво і ремонт місцевих доріг, на школи, нову каналізацію, спортзали, бібліотеки…  Довго можна перелічувати місцеві проблеми.

Насправді, все дуже просто. Країні мало мати на папері гарний закон, треба ще і справедливий суддя, який не дає цей закон порушувати. Тобто, потрібні адміністративна та бюджетна реформи, які залишатимуть не менше половини (а на мою думку – 70%) зібраних податків місцевим громадам, і судова реформа, яка встановить пряму залежність судді і суду від цих громад. Тоді в кожному селі буде сучасний ФАП, з ліками і обладнанням, бо у громад будуть свої гроші, їх не треба буде випрошувати у Києва чи Житомира, і буде суддя, який вліпить кілька років в’язниці кожному, хто спробує ці гроші вкрасти. Має бути суд, незалежний від Президента, від Верховної Ради, від голів обласних чи районних держадміністрацій. Тільки такий суд буде всерйоз боротися з корупцією.

Ось у Бердичева є давня проблема якісної питної води. Все місто аж стогне від цієї біди. Питання не в тому, як зробити якісну воду. Всі знають: потрібні очисні споруди. Проблема в тому, що у міста немає кількох десятків мільйонів гривень, щоб їх збудувати. Я, коли цікавилася цією проблемою, говорила з багатьма місцевими керівниками. І кожен другий мій співрозмовник, розповідаючи як місто частинами випрошувало кошти на проектну документацію, на будівництво фільтраційної станції (до речі, нові фільтри лише частково вирішують проблему, потрібна повна очистка води, а не її фільтрування), то наприкінці зітхали і говорили, приблизно, так: ох, Анжеліко Вікторівно, скільки грошей поцупили тихцем на цьому ділі! А був би справедливий суд, то не поцупили б! Побоялися б.

-  Виглядає і справді просто. Але, боюся, чимало виборців скажуть: може, це й правильно, але то довго чекати, поки депутати зроблять такі закони. Досі вони ж цього не зробили. А ці місцеві проблеми печуть кожен день, і дедалі сильніше. Тому, скаже виборець, мені зараз важливіше, що вже сьогодні, негайно, зробить депутат (чи кандидат у депутати) для мене, для міста чи села, ніж те, що колись, за кілька років, вони напишуть нові закони і знайдуть чесних суддів. То буде колись (та й чи буде взагалі?), а їсти хочеться вже зараз.

- А що, це тільки на цих виборах виборці так думають? На минулих, позаминулих, позапозаминулих було інакше? Так само! І як, менше стало проблем? Самі ж кажете «печуть дедалі сильніше». То, може, варто нарешті нам замислитися: чому на виборах так багато обіцяють, навіть дещо роблять типу нового комп’ютера у школу чи ремонт у дитсадку, а потім стає ще гірше? І чи варто продовжувати голосувати лише за обіцянки так званих «конкретних добрих справ»?

Я зовсім не проти конкретних справ. Депутата обирають конкретні люди, і він не може відмахуватися від життєвих проблем своїх виборців. Мовляв, це ваші проблеми, а моє діло написати чи ухвалити гарний закон. Зрештою, це просто не по-людськи так робити. Захищати законні інтереси конкретних людей, у тому числі право на конкретну чисту воду, лікарню, школу, дитсадок, дорогу, тощо – обов’язок народного депутата. Без цього він – ніякий не депутат. І я, звісно, якщо знову стану депутатом – безумовно це робитиму. До речі, хоча я обиралася до Верховної Ради за списком БЮТ, а не в мажоритарному окрузі, могла б довго-довго розказувати, чим конкретно допомогла людям, які зверталися до мене по допомогу. Чотири роки тому я заснувала благодійний фонд саме для таких справ. У фракції БЮТ я була у групі депутатів, закріплених за Житомирщиною. Я працювала, в основному, в північних районах області – Малинському, Радомишльському. Але сьогодні я не хочу розмахувати перед виборцем переліком своїх добрих справ. Бо хочу, щоб люди обирали депутатами тих, хто обіцяє вирішувати у Верховній Раді головні для країни і всіх громадян проблеми. Хто зробить таку реформу в країні, що той же Бердичів чи будь-яке інше українське місто чи село ніколи більше не мучилися роками без питної води. Тому я кажу виборцям прямо: кандидат у депутати, який сьогодні говорить, що, мовляв, політику геть, а займатимуся лише конкретними справами – або дурень, або брехун. Утім, ніякий він, звісно, не дурень, все розуміє. Я не хочу купляти виборців, я не хочу брехати.

-  Якщо Ви довгий час працювали з виборцями Малина і Радомишля, то чому не висунули свою кандидатуру у тамтешньому виборчому окрузі?

- Знову ж таки – конкретна ситуація. По тому округу Об’єднана опозиція офіційно висунула кандидатом мого колегу – народного депутата від БЮТ Євгена Добряка, якого я дуже поважаю. Я бажаю йому перемоги і не хотіла заважати своїм суперництвом. Тому вирішила балотуватися у Бердичівському окрузі. Бердичів для мене не чужий, тут я з січня 2004 року по травень 2006 працювала за сумісництвом на посаді начальника юридичного управління заводу «Прогрес».

Анжеліка Лабунська

Кандидат у народні депутати у Бердичівському виборчому окрузі № 63

Юрист, правозахисник

Народний депутат України. До Верховної Ради обрана за списком Блоку Юлії Тимошенко.