Моя мама про шкільну науку своїх дітей любила казати, що з кожним вона ще раз закінчувала «десятирічку». Я одну таку свою «мамину десятирічку» вже пройшла, друга почнеться 1 вересня цього року, початок третьої – за два роки.
Першого вересня для нас, звісно, святковий день (для наших першокласників – взагалі один-єдиний на все життя), а от наступні колись десять, а зараз – одинадцять років ми переважно хвилюємося, сердимося, нервуємо, бо нам здається, що наша дитина вчиться не так успішно, як вона може і якби нам хотілося.
Разом з нею мами згадують або заново вчать правила граматики, закони фізики, історичні дати. Ми знову вирішуємо математичні задачки- з постійним страхом, що можемо осоромитися перед власною дитиною, якщо така задачка виявиться і нам не під силу.
Всі ці практично щоденні турботи і переживання усі одинадцять років витримують мами (інколи бабусі, а тато, як правило, лише раз у квартал перевірить щоденник; якщо у вашій сім’ї це не так – я вас окремо вітаю і щиро заздрю!).
Але всі турботи будуть потім. А сьогодні у нас з вами свято – чисте і радісне! На початку «десятирічки» я бажаю всім вам, і собі заразом, великого-великого терпіння. Усі ми любимо своїх дітей, а от терпіння нам часто-густо не вистачає. Будемо пам’ятати, що без нього, без вміння зрозуміти власну дитину і вміння разом з нею осилити таку нелегку сьогодні шкільну науку, навряд чи її навчання буде успішним.
Тож, ще раз, - терпіння і любові вам! Зі святом!
Анжеліка Лабунська,
кандидат у народні депутати у
Бердичівському виборчому окрузі
Просмотрено: 643 раз
