На жаль, не вдалось зустрітись вдома у кандидата, як я пропонував, а лише в кабінеті виборчого штабу. «Тут зараз мій дім, - сказав Олександр Васильович, - тут снідаю, обідаю і вечеряю, а до справжнього дому лише приїжджаю спати та перевдягатись. Але це тільки зараз, а зазвичай, я такий як всі, люблю працювати, але й люблю відпочивати».
Саме про це, звичайне життя бердичівського підприємця я й хотів розпитати у своєму інтерв’ю, тому після хвилинного обміну люб’язностями, розпочались питання і відповіді.
- І як же саме Ви любите відпочивати?
- Напевно тому, що на відпочинок залишається не так вже й багато часу у цій швидкоплинній круговерті бізнесу та громадського життя, тому й хочеться використати його якнайкраще. Про відпустку тривалістю місяць чи більше я вже давно і не мрію. Так довго залишати напризволяще море справ в українському бізнесі просто нереально. Тому добре, коли вдається відволіктись повністю хоча б на тиждень. І ось вже кілька останніх років найяскравішим відпочинком являється для мене сплав з друзями по Дністру на плотах.
Це вам не гріти пузо десь в Єгипті чи Турції та від’їдатись в їхніх ресторанах. Це справжній драйв. І такий заряд бадьорості можна отримати в рідній Україні.
Безпосередньо на плоту самі куховаримо - смажимо рибу чи варимо юшку. Смачніших страв мені ніколи і не доводилось куштувати. Найбільше я люблю смаженого коропа. Звичайно, тут не стільки надає позитивних емоцій безпосередньо смак їжі, як і річковий антураж (гарнющі-прегарнющі каньйони, затоки, перекати), погода і компанія. А компанія в нас підбирається останніми роками славна – це так би мовити, топ-менеджмент наших підприємств. Люди, які в повсякденному житті щодня вирішують безліч виробничих та організаційних питань, не вилазять з авто в постійних відрядженнях, в яких телефон не змовкає ні в робочий, ні в позаробочий час, тут неначе перероджуються.
Тут вони вже не директори чи начальники, а просто Ігор, Микола чи Петя. В цьому році їхнім, та й моїм рукам, які більше звикли до ручки чи до керма, довелось попрацювати чимало. Оскільки літо було сухе і мало дощове, рівень води в Дністрі сильно впав, і в тих місцях, які ми раніше безтурботно пропливали, тепер плоти потрібно було тягнути на собі, як у відомій картині про бурлаків. Тобто, труднощів і там видається чимало, але кожен раз повертаючись з Прикарпаття, ми вже будуємо плани, яким маршрутом будемо іти наступного року.
- З Дністром зрозуміло, але невже цим лише обмежується Ваш відпочинок?
- По суті, тривалий – так. А на день – півдня, звичайно, я полюбляю і на риболовлю поїхати, і грибів позбирати в сезон. Ну і ось думаю собі, чи можна вважати відпочинком наші традиційні «банні» дні, вірніше вечори по четвергам. З першого погляду – ніби відпочинок, але з іншого боку, часом стільки бізнесових питань вирішиш, що й за тиждень сидіння в кабінеті не вдасться. (назву і адресу бані Олександр Васильович не назвав, щоб не робити зайву рекламу – авт.)
- Чи є у Вас хобі?
- В юності активно займався спортом, зокрема волейболом, тоді вважав це своїм хобі. А потім головним хобі стала робота. Тобто, це не просто якась рутинна діяльність, а організація чогось нового. По суті, створювати нові напрями бізнесу і розвивати вже створені, і стало тепер моїм хобі.
- Щоб Ви могли назвати для себе «сімейними традиціями»?
- Напевно, дні народження дітей, коли ми збираємось разом. Мабуть, відвідини батьківської могили. Вже двадцять років батька немає з нами, але щороку на проводи я йду до його надгробку. Важко сказати що ще можна назвати «сімейною традицією». Можливо, робити і жити так, як навчав мене батько і дід – для людей.
- Якщо ми вже не змогли зустрітись у Вашому будинку, то хоч
розкажіть про нього.
- Власний дім довго залишався моєю великою мрією. Адже я 15 років прожив у приймах, і лише зовсім недавно, в 2005 році моя мрія здійснилась. Так, я не будував його особисто, тобто не місив бетон і не клав цеглу, але з проектантами і будівельниками провів немало часу в пошуках того, що вважав важливим. Біля будинку підростає молодий садок, щепи до якого підбирав сам особисто. Тобто програма-мінімум: виростити сина, збудувати будинок і посадити сад, ніби то виконана. А ось програма «допомагати людям», яку я за батьківської настановою плекаю щоденно, напевно невичерпна. І я іноді відчуваю, що робити добрі справи мені допомагає сам Господь Бог.
- Що можна назвати «історією Вашого успіху»?
- Якщо взяти історію чисто бізнесового успіху, то вона схожа на історії тисяч підприємців України, а можливо й іншого світу. В основі – самовіддана праця і бажання досягти більшого.
Ще на початку дев’яностих років,я власноруч зробив маленьку коптилку. Сам коптив в ній м’ясо і сало, сам їздив продавав його. Потім їздив по базарах «з розкладачкою» і торгував вже продуктами в ширшому асортименті. Потім збудував вже стаціонарну коптилку, і пішло-поїхало…
Нещодавно зустрічався з однокурсниками з інституту(Київський технологічний інститутхарчової промисловості ім. Мікояна), де я навчався в 1987-1992 роках на стаціонарі. Багато з них працюють не по спеціальності, а багато взагалі виїхали з України. На жаль на одних традиційних знаннях з інституту реальний бізнес робити було важко. Доводилось багато їздити по виставках, освоювати нові технології, знайомитись з продукцією конкурентів. І результат не забарився.
Новий рибопереробний завод, який ми відкрили в Бердичеві на території колишньої військової частини, відповідає найсучаснішим галузевим стандартам. Наші товари за останні два роки двічі входили в число «Ста кращих товарів» України. Зупинятись на цьому колектив не збирається, попереду чимало перспективних планів.
Але за роки заняття бізнесом мені довелось перебороти чимало перешкод, які були і залишаються штучними. Іноді складалось враження, що слова законодавців, найвищих посадовців та їх численних чиновників рангом поменше про всебічну підтримку розвитку промисловості, кардинально розходились з їх ділами. Саме тому і вирішив особисто прийняти участь в процесі створення «правил гри» в українському бізнесі та політиці, а не лише придумувати «шпаринки», як їх обходити.
На цих словах я зрозумів, що інтерв’ю пора закінчувати, а то воно перетвориться на зустріч з одним виборцем. Я подякував Олександру Васильовичу за відвертість. І напевно ця відвертість є найголовнішою рисою характеру і способу життя кандидата в народні депутати України Олександра Ревеги, що подобається всім бердичівлянам, та жителям сусідніх районів, які вже встигли познайомитись з ним під час сотень зустрічей. Подобається незалежно від адреси проживання, віросповідання чи партійної приналежності.
З Олександром Васильовичем Ревегою мені доводилось зустрічатись за останні десять років багато-багато разів. Але то всі були зустрічі як з колегою підприємцем, як з рекламодавцем, як з депутатом обласної ради, тобто здебільшого офіційні та напівофіційні зустрічі в кабінетах чи на міських або районних заходах. За останні кілька місяців кількість зустрічей потроїлась, якщо не зросла на порядок. І це й не дивно, адже кандидату в депутати під час передвиборчої кампанії потрібно донести свою програму до людей, тому і використовує він для цього будь-яку можливість спілкування з виборцями. Але на таких зустрічах занадто мало часу залишається, щоб глибше, детальніше, спокійніше поспілкуватись. Саме тому я й домовився з Олександром Васильовичем про ексклюзивне інтерв’ю. Кілька разів воно відкладалось та переносилось, але врешті-решт, у тісному графіку зустрічей з виборцями знайшлась годинка і для інтерв’ю.
Просмотрено: 784 раз
