Вже цілих півстоліття минуло з дня початку так званої «карибської кризи», коли до початку атомної війни людство відокремлювали лічені години. І ось у Бердичівському будинку офіцерів зібралися учасники військово-стратегічній операції «Анадир». Серед живих їх залишилося в нашому регіоні зовсім небагато.
Нові українські політики відхрещуються від багатьох військових конфліктів, в яких брали участь військовослужбовці з України. Звичайно, так їм (політикам) буде спокійніше. Адже про ветеранів цих конфліктів можна забути. Мовляв, це не наші війни – це робив колишній СРСР. Тому самі учасники операції «Анадир» влаштували цю хвилюючу зустріч в ГБО. Тепер, через півстоліття, багато з них зовсім старенькі дідусі. А тоді вони були юні, повні сил і надій.
Все-таки, мудро придумали бюрократи з колишнього СРСР. З військового брали «підписку про нерозголошення». А потім відправляли його в зону ескалаціі військового конфлікту. Там він міг воювати, вмирати. І навіть найближчі люди точно не знали, де знаходиться їхній син, чоловік, батько. А потім багато років ці, зумівші вижити у вогні чужих воєн солдати жили, навіть не маючи жодних пільг. Серед учасників операції «Анадир» багато хто не має посвідчення «Учасника бойових дій». Хоча під Гаваною є ціле радянське військове кладовище, де лежить 64 солдата і офіцера з України.
Бердичівські ветерани того далекого військового конфлікту не нарікають на свою долю. Хоча прожили потім нелегке життя. Адже треба було служити і працювати, маючи підірване на війнах здоров'я, а й ще вислуховувати байки від бюрократів. Мовляв, вам пощастило, світ за казенний кошт подивилися. Хоча бюрократи кривили душею і на подібні «екскурсії» своїх синів не відсилали.
Ось і в день зустрічі вони говорили тільки про хороше. Їм вручили медалі «50 років операції "Анадир"». І навіть тут бердичівським «кубинцям» не забули плюнути в душу. Скажіть по-совісті, чи є в світі хоч одна країна, яка бере гроші з солдат за виготовлення нагород? Ні, звичайно. Навпаки, часто разом з орденами вони ще й грошову премію отримують. Але тільки не в Україні. Тут все давно поставлено з ніг на голову. Ось і наші «кубинці» заплатили по 53 грн за ці медалі. Ну як у нашій країні можна бути патріотом? До речі, про патріотизм. Не було в напівпорожньому залі ні школярів, ні солдатів 26-ї артилерійської бригади, адже подібні заходи мають великий виховний вплив на людей. Не прибуло на збори жодного представника від командування частини! Бердичівському військкомові раніше теж було коли прийти, привітати ветеранів, бо колись саме військкомат призивав цих вже постарілих героїв в армію.
Тут хочеться навести в приклад Бердичівську міської раду. До ветеранів приїхали перший заступник мера міста Іван Демусь, секретар міської ради Василь Толочко. У них знайшлися і час, і добрі слова для «кубинців»... Особливо хочеться відзначити главу Бердичівської організації інвалідів війни та Збройних сил Володимира Борчана. Це багато в чому завдяки йому в ГБО відбувся і цікавий концерт, який відвідали представники влади. А потім всі ветерани побували на урочистому обіді в кафе «Золотий дракон», де довго згадували свою кубинську епопею...
За 10 тисяч кілометрів на 85 суднах на Кубу було переправлено понад 43 тисяч чоловік особового складу військ, 350 тисяч тонн вантажів. Перші судна з військами стали прибувати на Кубу на початку серпня 1962 року.
Угрупованням командував фронтовик, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Ісса Плієв. Наказ на застосування ядерної зброї дозволявся тільки після наказу з Москви. Американська розвідка лише 14 жовтня змогла виявити присутність ракет на Кубі. З цього моменту і вибухнула Карибська криза. 23 жовтня Сполучені Штати ввели блокаду острова більш ніж 200 кораблями.
Для вторгнення на Кубу Пентагоном передбачалося задіяти 9 дивізій – парашутно-десантні, бронетанкові, піхотні. Другий ешелон налічував 250 тисяч резервістів.
До берегів острова підійшли понад 180 кораблів з 85 тисячами морських піхотинців, що були готові до вторгнення. Для повітряної атаки США зосередили понад 600 літаків, у тому числі з ядерною зброєю. У цей момент СРСР знаходився на межі війни з Америкою.
На Кубі була проведена загальна мобілізація, бойові позиції зайняли 270 тисяч військовослужбовців регулярних частин, а з міліцією і загонами народної оборони всього близько 400 тисяч. На острові не було ніякої паніки, газети друкували, а радіо і телебачення передавали натхненні промови кубинських лідерів Фіделя і Рауля Кастро, Че Гевари. Повсюдно панував патріотичний підйом, головним гаслом якого було: «Батьківщина або смерть! Ми переможемо!»
Що стосується США, то там в південних штатах почалась велика паніка, тисячі людей кидали свої будинки і втекали на північ. Ніколи раніше американські обивателі не могли уявити себе в становищі жителів Хіросіми і Нагасакі, перемогою над якими їх привчили пишатися.
Карибська криза досягла свого апогею 27 жовтня, після того як радянські зенітні ракетники збили американський літак-шпигун У-2, що розкрило позиції наших військ на сході Куби.
Президент США зрозумів, що росіяни будуть стояти до кінця, навіть з ризиком застосування ядерної зброї. Дві наддержави встали лицем до лиця. У цей момент вони ясно усвідомили: у випадку війни загине все живе на Землі. Джордж Кеннеді, відчувши наближення війни до порога Сполучених Штатів, доручив своєму братові Роберту терміново зв'язатися з послом СРСР у США Анатолієм Добриніним, щоб той повідомив радянському урядові, що американський президент бере на себе джентльменське зобов'язання: США не нападають на Кубу, якщо Радянський Союз виводить свої ракети з їх території. Пропозицію було прийнято. Народи планети зітхнули з полегшенням, протистояння вирішилося мирним шляхом.
Підсумки стратегічної операції «Анадир» важко переоцінити. Куба була захищена від агресії з боку США. Вперше РВСН виконали роль миротворчої місії. Протиборчі сторони - СРСР і США - переконалися, що в ракетно-ядерній війні переможців не буде. Вперше США випробували страх перед ядерною війною у себе на порозі. Зріс авторитет РВСН і Збройних Сил СРСР в цілому. США визнали військовий паритет по ракетно-ядерній зброї. Вашингтон демонтував і вивіз свої ракети аналогічного класу з Італії та Туреччини.
Просмотрено: 638 раз
