Історія одного бердичівського будинку

Весною чи влітку цього будинку майже не видно за зеленим шатром дерев, які утворюють гарну алею від воріт до ганку. Тому й нечасто бердичівляни звертають увагу, що тут, поруч з ними, знаходиться чудовий архітектурний пам’ятник, який може багато розповісти про епохи, які довелось йому пережити, та людей, які жили в ці епохи.

Отже, будинок за адресою вулиця Свердлова, 54. Сюди я завітав з простої цікавості – лише нещодавно на паркані та на стіні будинку висіли вивіски районної організації «Партії регіонів», і ось їх вже немає. Спитав співробітників, які були в цьому будинку, де ж вони ділись, і хто взагалі, тут зараз знаходиться. У відповідь почув захоплюючу історію про старовинний будинок, яку вам і переповідаю.

 

В 1904 році один багатий бердичівський єврей збудував собі житловий будинок по вулиці Махнівскій (таку назву раніше носила нинішня вул. Свердлова). Будинок просторий, з великим підвалом та мансардою. Поруч збудував кілька будиночків для своїх слуг та наймитів (нині це кілька одноповерхових будинків під одним номером – Свердлова, 52), та й жив собі припіваючи.

 

Навіть після революції він умудрився зберегти за собою всі ці будинки (напевно гарно вмів домовлятися зі «своїми»). У великому так і жив з сім’єю, а квартири здавав в оренду «трудовому народу». Але в тридцятих роках минулого століття зрозумів, що далі буде ще гірше. Він продав всі квартири і сам будинок, а собі купив халупку біля цегельного заводу.

 

Саме так він пережив репресії, під час яких перемололи всіх тих, хто вижив у революцію та громадянську війну, і продовжував жити в більш-менш нормальних будинках. На жаль, невідома його подальша доля. Якщо він залишився в окупованому Бердичеві, то навряд чи помер власною смертю.

 

Відразу після звільнення міста в січні 1944 року, армійське командування забрало під військові потреби більш-менш вцілілі будинки і розмістило тут господарську частину військової частини. Після війни, коли в Бердичеві було «розквартировано» багато військових частин, тут і надалі розміщувалась квартирно-експлуатаційна частина (КЕЧ), яка займалась всім військовим майном, в тому числі нерухомим, яке знаходилось в Бердичеві та його околицях.

 

А майна цього було чи не пів Бердичева: військові містечка на Інтендантському, в районі молокозаводу, на Білопільській, штаб дивізії, вся Червона Гора, Скраглівський та Нізгурецький полігони, а ще склади, сховища, і т.д. і т.п. Словом, військові об’єкти утворювали «місто в місті», всім господарством цього міста керували з будинку по вул. Свердлова.

 

Незабаром в будинку для військових господарників стало тіснувато, тому в 1983-85 роках до нього було прибудовано «ленкомнату», а мансарду перебудували під кабінети, проведено воду та каналізацію.

Події останніх десятиліть, звичайно ж, вплинули на роботу установи, адже більшість військових частин в Бердичеві було розформовано, а їх майно викуплено (або викрадено чи розтрощено). Житлові будинки перейшли на баланс міської ради, а Нізгурецький полігон – відповідно, сільської. Саме тому і вивільнились приміщення, які нещодавно здавались в оренду для «Партії регіонів».

 

Але при всьому тому роботи в установі, яка тепер не являється самостійною, а лише філією Житомирської, вистачає. Так, наприклад, вона показує зразок відкритості у питаннях житлової черги. Адже списки тих військових та пенсіонерів, які до цього часу чекають на безкоштовне житло, вивішений для вільного огляду в коридорі. Колись так було і в міськвиконкомі (при колишньому мері), але вже давно ця інформація кимось засекречена. Але в той же час являється військовою таємницею інформація про продаж військового майна і особливо нерухомості. Раніше влаштовували спеціальні ярмарки, але потім це діло якось «звернулось». Або немає вже що продавати, або хтось навчився на цьому гарно заробляти.

 

А що буде далі, ніхто не знає. Адже, на сьогодні існують плани скорочення української армії ще вдвічі. В 1991 році, на зорі незалежності, вояків було більше мільйона, сьогодні їх - 150 тисяч, а планується залишити лише 75 тисяч. В той же час, міліції, беркутів, грифонів та інших «орлів» вже набирається стільки, скільки було колись армії. Відповідно, ніхто не знає, хто чи що буде розміщатись надалі в затишному будинку по вулиці Свердлова.