На даний час маю доньку, якій виповнилося 2,7 міс. Весь цей час я з жахом пригадую пологи в БЦЛ. Описати цей жах на сторінках газети мене заставила стаття в газеті «РІО-Бердичів» «Горе лікар, яка калічить та доводить дітей до смерті» № 90 (1052) 13.11.2012 р.
З розповіді моїх знайомих, приятельок, рідних, я вже мала уяву про те, що буде мене чекати в цьому пологовому відділення. Але не думала, що мені доведеться пережити, приниження, вимагання грошей, халатне, байдуже відношення з сторони всього медперсоналу, включаючи санітарок. Переживши це, пекло навіть не пам’ятаю лікарів, які приймали пологи. Знаю, що на той час завідуючий пологового відділення була лікарка, яка тимчасово виконувала ці функції. З часу поступлення в пологове відділення була присутня моя мама. Тож деякі моменти описую з її слів, бо другу половину доби пологів я була в напівзабутті.
З 12 год.ночі до 8 год.ранку лікар, який був на зміні оглядав мене лише один раз, 8 до 9 год.ранку була перезміна – теж нікого.
З 10 год.ранку дві лікарки, одна з яких виконувала функції заступника вирішила прискорити процес пологів пробивши міхур з первинними водами. А згодом при виписці було вказано діагноз – раннє відходження води.
І почалось…
Підключили крапельницю «оксидонін», що прискорює процес народження. З тих пір нічого не пам’ятаю, а от моя мама довго все не згадуватиме. Її розповідями ділюся з Вами. Оскільки я лежала в безкоштовні палаті, відповідно і нікому не платила до пологів, відчула і ставлення. Ми не знали, що треба заздалегідь домовитися з лікарем і заплатити відповідну суму.
Від розміру суми залежить відношення до породіллі: обстеження, медикаментозне забезпечення, першокласні палати (платні) процес пологів та догляд за новонародженим.
Коли я впадала від болі в напівзабуття, мама зверталась щодо контролю мого стану та стану дитини. Адже міхур, пробили в ранці, а вже був вечір і ніщо не показувало на пологи. Тому навіть стало питання кесаревого розтину. Але після зустрічі з анестезіологом та лікаркою з роту якої тхнуло тютюновим димом, у нас відпало бажання. Моя мама народжувала сестру мою, якій 32 р. теж в Бердичівському ЦМЛ пологовому. І фраза, яку почула від лікарки: хай знають, як рожати, нікому не допомагати, залишилась незміною, лише трохи перефразувалася: робить легко, нехай попробують, як родить. Минула доба, перебування в лікарні. Мама звернулась до лікарів або щось робили, а якщо не в змозі, то відвезуть до Житомира. Але з боку лікарів реакції не було.
Жах мій закінчився з народження дитини. Ніч після пологів ми втрьох провели в одному ліжку, це я, мама та доня. Оскільки для дитини не видали ковдри. В переліку необхідних речей для новороджених не було, тому й ковдрочки ми не брали. Мені довелось всю ніч (після майже двох днів пологів) гріти доню теплою свого тіла.
Вранці санітарка без попередження хряснула дверима, не привітавшись, почала мити підлогу в палаті, бо перезміна (на той час я переодягалась). Але найцікавіший момент був попереду. Не отримавши від нас грошову винагороду, лікарка нагадала мені про це в перший післяродовий день. Як виявилося з її слів вона зробила майже подвиг, допомогла народити дитину, за це я їй повинна віддячити в грошовому еквіваленті. І відділені не було належних умов для дотримання особистої гігієни. Лише підвечір мені повідомили про душову, на мої багато численні прохання. Огляд дитини відбувся коли я клала в кишеню лікаря гроші. А до цього часу лікарі глузували, принижували нас так як ми з сільської місцевості. Лише після, так би мовити, вдячності грошової, відношення мінялося. Через день дитину направили на УЗД, попередили, що можуть бути проблеми з головним мозком.
Весь період вагітності я перебувала на обліку в Києві. Результати аналізів, УЗД та перебіг вагітності був без будь-яких ускладнень.
Під час пологів весь присутній медперсонал не сильно переймався ні станом моєї донечки, ні моїм. Результатом цього УЗД виявлено відхилення від норми роботи головного мозку моєї доньки, що є наслідком не правильно прийнятих пологів.
Дякуючи цьому ж медперсоналу та гінекологам БРЛ, я ще до цих пір лікую наслідки пологів.
Дякуючи Богу, з донею на даний час все добре. Перед випискою про ситуацію яка склалась я розповіла зав. поліклініки. Але судячи по останньому матеріалу з газети, дійсно, були прийняті міри. Я знаю, що в аналогічній ситуації опинилась далеко не одна матуся.
P.S. Біля кабінету УЗД в розмові з присутніми мамами я дізнаюсь, що в інших діток такі ж відхилення були як в моєї доні. Жах перебування в пологовому БЦЛ відділенні переслідує мене до цих пір. Повірте, бажання народжувати вдруге відпало геть, а також розкажу десятому не попадати в це пекло.
Люди, не бійтеся, звертайтесь, боріться, тільки так ми зможемо добитися правди та людського відношення.
РиО Бердичів
Просмотрено: 686 раз
