Центр зайнятості сватав роботодавців безробітним бердичівлянам

Сватання бувають різними, але всіх об’єднує одне – кінцевий результат. Або воно проходить вдало і всі залишаються задоволені, або свати, за давньою українською традицією отримують гарбуза і йдуть ні з чим. Люди чи не щодня зіштовхуються з різновидами сватання - їм сватають товари, послуги і навіть роботу і кінцевий результат теж завжди передбачуваний: або всі задоволені, або отримують відкоша.

Своєрідний варіант сватання пройшов днями в Бердичівському центрі зайнятості. Представники підприємств міста, які прийшли на ярмарку вакансій в міський центр зайнятості, зустрілись з трьома десятками бердичівлян і всіляко розхвалювали свої підприємства, щоб знайти працівників.

 

За словами співробітників центру, в Бердичеві є близько трьох сотень вакансій, що пропонуються безробітним мешканцям міста. Якщо є можливість працевлаштуватись – її треба обов’язково використати, оскільки офіційне працевлаштування, на думку співробітників, є гарантією забезпечення старості. Працевлаштуванню безробітних центр зайнятості сприяє регулярним проведенням ярмарків вакансій, тобто зустрічей з роботодавцями на яких люди спілкуючись шукають собі роботу, яка їх може влаштовувати.

 

Керівництво Бердичівської фабрики одежі, ТОВ Сончік та СП «Попелюшка» розповідали про умови роботи: оплату праці, графік, соціальні гарантії та інші складові, що забезпечують нормальні умови праці. Найбільше людей цікавила звісно ж, оплата їхньої праці. Сума заробітної плати запропонованої бердичівлянам коливалась від 1тис. 400грн до 2тис. 332грн, останні, до речі обіцяла Бердичівська Фабрика одежі.

 

Але проблема полягала в тому, що підприємцям були потрібні жінки – швеї та закрійниці, а в залі було приблизно порівну жінок і чоловіків, яким теж була потрібна робота. Тож до кожного роботодавця було питання про «чоловічу роботу». Єдиними, хто міг щось запропонувати були представники швейної фабрики, втім на їхні пропозиції в залі ніхто не відгукнувся схвально.

 

Загалом, сватання роботодавців пройшло «якось». Люди чомусь не повірили обіцянкам гідної зарплатні та іншим, на перший погляд привабливим пропозиціям, особливо, їхня недовіра стосувалась швейної фабрики. Мабуть вони мають свої аргументи, щодо умов роботи на підприємстві, адже чи не в кожній третій родині Бердичева є люди, які працюють, або працювали колись на фабриці і знають ситуацію зсередини…

Після не дуже вдалого «сватання» підприємці пішли, а безробітні залишились на бесіду з співробітниками МЦЗ, в якій людям пропонували курси підвищення кваліфікації, стажування на підприємствах та інші варіанти, що допоможуть працевлаштуватись.