День школи в Мирославці

Цими словами уже втретє розпочався в Мирославській ЗОШ І-ІІІ ступеня День школи – свято на честь дня народження людини, ім’я якої присвоєно школі в 2010 році – Заслуженого вчителя України, Відмінника освіти, багаторічного її керманича, Вчителя з великої літери – Олега Іоновича Онишка.

Цьогорічне свято особливе, не схоже на попередні – це вечір-зустріч «Від усієї душі» з тими, хто свого часу навчався у її стінах, а після закінчення – прославив школу своєю діяльністю.

Багата школа славними іменами своїх випускників…

С.Є.Горячого – керівника колгоспу ім.Леніна, Від-мінника освіти України, депутата Верховної Ради, делегата XXVI з’їзду КПРС та з’їзду працівників освіти СРСР. Це його руками з допомогою однодумців у чотирьох селах, які належали свого часу до очолюваного Сергієм Євгеновичем господарства, збудовано десятки кілометрів доріг, приміщення шкіл, будинки культури, лазні, танцювальні майданчики, дитячі садки…

 

Багато встиг Сергій Євгенович за роки своєї діяльності, багатьом людям допоміг твердо стати на життєвому шляху, не подбав лише про себе, про своє здоров’я. Про цю чудову людину теплими спогадами поділився перший колгоспний стипендіат Ю.Д.Михальчук, який згодом багато часу пропрацював з С.Є.Горячим, сільський голова Т.І.Довбищук, яка згадала про творчу душу Сергія Євгеновича, про те, скільки цікавих заходів, зустрічей було зроблено з його ініціативи і при безпосередній участі. А потім, як колись, весь зал заспівав улюблену пісню голови колгоспу з фільму «Весна на Зарічній вулиці». На згадку про зустріч Таміла Іванівна подарувала школі портрет С.Є.Горячого, написаний майстром народної творчості М.Довбищуком, з надією, що він стане початком ще однієї шкільної галереї – Галереї людей, які прославили школу своєю працею.

 

Наступна сторінка – нарис про життєвий і творчий шлях випускника 1964 року, нині академіка, професора Рівненського національного університету водного господарства та природокористування В.Ю.Слюсарчука. З дитинства закоханий у математику (разом зі своїм вчителем А.І.Власюком розв’язував усі! задачі з підручника математики). Однокласники згадують, що Василь будь-яке завдання виконував усно по дорозі з Демчина (де жив) до школи. У вільний час складав разом з молодим учителем креслення О.І.Онишком транзистори та радіоприймачі, грали в шашки та шахи (настільки азартно, що зацікавили тодішнього директора школи Карманця М.П., який, помітивши здібного хлопця, сам грав з Василем, вважаючи його гідним суперником, оскільки учень часто вигравав у директора).

На фото: Ю.Д. Михальчук, В.В. Улятовський, Анатолій Кондратюк

 

Після закінчення Чернівецького державного університету працював там же доцентом кафедри математики, а з 1977 року – професор Рівненського національного університету водного господарства та природокористування.

 

В.Ю.Слюсарчук написав 336 наукових праць, захистив кандидатську, а згодом і докторську дисертації. Нині він доктор фізико-математичних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений працівник освіти України, один з улюблених викладачів університету. У м.Рівному є рейтинг популярності «Гордість міста Рівного». Василь Юхимович займає у ньому сьому позицію (а це свідчить про високе визнання заслуг цієї відомої людини, гордості нашої школи!).

 

Перегортаємо ще одну сторінку історії. Багато прихованого дізнаємось нині, коли звучить слово про ще одного випускника – М.В.Улятовського, військового лікаря, який усе життя працював у Зоряному містечку. Це саме він проводив випробування перевантажень космонавтів під час польоту (а серед них був Береговий Г.Т.), без дозволу Миколи Володимировича жоден з них не був допущений до польотів. У 2007 році в доповіді Російської Академії медичних наук, ім’я нашого земляка Миколи Улятовського було названо одним з основоположників космічної медицини.

 

Спогадами про брата (який, на жаль, відійшов у Вічність) поділився наш гість, В.В.Улятовський.

 

Славна земля наша талановитими людьми. Яскравою зіркою на небозводі поезії засіяло ім’я Анатолія Кондратюка, у минулому – відповідальний секретар газети «Земля Бердичівська». Важке дитинство (що випало на воєнний і післявоєнний час), непроста юність («не завжди одягнений і ситий»), служба в армії (3,5 роки), робота водієм-далекобійником допомогли хлопцю побачити різні сторони життя. І він, зачарований поезією Сергія Єсеніна, почав писати вірші. І лягають мереживом на папір рядки:

 

Ніхто на світі не вмирає,

Нас Бог збирає на зерно…

 

Ось уже і на книжку є матеріал, та видавці не поспішають допомогти талановитому поетові. Тому першу збірку Анатолій Олександрович видав самостійно, невеликим тиражем. А в цьому році з’явилась друга – «Салют Бердичеву» як освідчення в коханні місту, де прожив автор значну частину свого життя.

 

Поет на святі читав вірші – про Батьківщину, Матір, свою Музу (дружину Валентину – це, мабуть, єдиний в поезії випадок, коли автор пише «Колискову для дружини»), Кохання. У присутніх на очах – сльози…

 

Добігає кінця зустріч, а розходитись не хочеться. Ще і ще раз у пам’яті зринають епізоди цієї відвертої розмови-сповіді, роздумів-сповіді. А в душі – радість від того, що такими чудовими людьми багата наша Мирославська земля!!!

 

Що це було? Знайомство з новими людьми? Так! Дотик до історії? Обов’язково! Зустріч минулого і сьогодення? І це вірно! Але найголовніше – це було прилучення наших сердець одне до одного, усвідомлення, що ми є народом, окремі представники якого (а ми – сучасники їх!) творять Історію. В сільському господарстві, освіті, медицині, літературі. Можливо й серед тих, хто сьогодні є лише учнями, будуть такі ж люди? Віримо в це!!!

 

Галина Артемчук,

вчитель Мирославської школи

 

Матеріал наданий редакцією газети "Земля Бердичівська"