Щороку, вже більш ніж півстоліття, однієї травневої днини у всіх містах і селах України проходять мітинги, присвячені Дню Перемоги.
З дитинства в мене закарбувалась картинка, коли я зі своїм дідом іду на такий мітинг в Скаківці. Дід виступає біля пам’ятника полеглим героям, який височіє в центрі села в оточенні тоді ще молодих ялинок, йому вручають багато квітів, і після урочистої церемонії ми з цими квітами прямуємо додому.
Але хоч як я просив дідуся розповісти щось більше про війну, ніж ці кілька скупих спогадів, виголошених на мітингу, він ніколи нічого не розповідав. Лише згодом, коли я став дорослішим, а в життя нашої країни увійшло слово «гласність», я зрозумів причину дідового мовчання.
Що було розповідати йому, кадровому військовому, який з боями відступав від самого західного кордону, а вже восени сорок першого попав в оточення під Харковом, а потім і в полон. Потім було кілька років концтаборів та примусової праці в Німеччині. Але найстрашніше розпочалось після цього. Радянські міграційні табори, які були страшніші за гітлерівські, НКВДістські допити, які не одного з тих, хто пережив полон і табір, відправили на той світ, а більшість відправили у табори значно більш віддаленіші і північніші. Напевно, саме це стало причиною дідового мовчання.
Це лише тепер люди дізнались, якою ціною була здобута та Перемога. Ціною мільйонів людських життів, яких забрала політична і військова недалекоглядність, підступність і цинізм. Раніше дідова розповідь про початок війни могла б додати йому чи родині численних неприємностей.
Хоча і сьогодні за бравурними піснями і розвагами сучасної інтерпретації святкувань деякі керманичі, які вийшли з комуністичного «набору», хочуть бачити лише марші і паради, і забувають, що ідейними натхненниками тієї страшної війни буле саме їх комуністичні кумири.
Ось і цього року 9 травня в Скаківці, біля пам’ятника загиблим героям, який тепер вже оточують крислаті високі ялини, відбувся традиційний мітинг, організований сільським головою Борисом Шлапаком за сприяння депутата районної ради Володимира Марчука. Як завжди святково одягнені односельці, як завжди схвильовані школярі зі своїми наставниками, як завжди урочисті ветерани.
«Головного» скаківського ветерана – Івана Терентійовича Шлапака знає у селі кожен мешканець і старий, і молодий. Адже сивочолий ветеран, який пройшов усю війну, все колгоспне і після колгоспне сільське життя, ніколи не втрачає бадьорості і оптимізму. Він в курсі всіх останніх подій як країни, так і області та району. Постійний відвідувач всіх сільських сходів та інших заходів, і щодо всіх аспектів сучасного життя має свою думку.
Саме тому він виступав на мітингу не тільки в Скаківці, але й в Журбинцях та Хмелищах, селах, які теж входять до Скаківської сільської ради. І там теж було все дуже гарно організовано і проведено, про що мені розповіли згодом родичі.
Так само урочисто пройшли святкові заходи в усіх селах Бердичівського району, і як на мене, ці одно чи двогодинні мітинги були щирішими і людянішими, ніж цілоденне міське святкування.
На фото: мітинг 9 травня в Скаківці, Журбинцях, Хмелищах
На фото: мітинг 9 травня в с. Гардишівка, Кустин
Просмотрено: 638 раз
