Чергова сесія Бердичівської міської ради минулої п’ятниці пройшла тихо і спокійно, хоча мала б вирувати від політичних пристрастей. Адже напередодні місцевий штаб національно спротиву, створений керівниками трьох опозиційних партій, прийняв рішення про проведення мітингу біля міськвиконкомом перед відкриттям сесії.
Наступного дня після засідання штабу, підприємці центрального ринку вирішили все ж не брати участь в міському мітингу, а натомість збільшити підтримку мітингуючим в Києві. Відповідно, штаб збирався ще раз для корегування своїх дій, і масштабний мітинг відмінили. З одного боку – часу було замало, щоб ретельно до нього підготуватись, з іншого боку депутати з «Батьківщини» твердо пообіцяли, що питання про Євромайдан та Євроінтеграцію обов’язково звучатиме на сесії і вони докладуть максимум зусиль для його прийняття.
Сорок одне планове питання сесії депутати проголосували одним махом. Голос мера, голос секретаря – і синхронний помах рук депутатів, неначе десь згори хтось смикає за невидимі нитки.
Хоча деякі з цих питань були доволі цікавими і корисними для розуміння політичної ситуації в місті. Так, наприклад, присутні на сесії кільканадцять представників Свободи могли б почути, про те, що бердичівський підприємець, кафе якого було знесено міською владою, таки виграв суд, і тепер місто в якості компенсації йому передало інше приміщення поруч із знесеним; про те, що керівнику міської організації партії регіонів виділили земельну ділянку для будівництва будинку в мальовничому місці над річкою, а жінці заступника міського голови виділили в центрі міста 90 квадратних метрів для будівництва гаража. (Моя дружина написала аналогічну заяву ще півроку тому про виділення втричі меншої площі на місці смітника, але до цього часу відповіді на заяву так і не надійшло, а в усних розмовах чиновники запевняли, що землю в центрі для гаражів нікому не дають – авт.)
При наближенні до розгляду «різного» в залі виконкому незримо наростала напруга, адже саме туди, в кінець списку, поставили питання, які хвилюють сьогодні більшість українців: «Бути чи не бути європейській Україні?», «Хто відповість за криваве побоїще на Майдані?», «Чи довго ще терпіти антинародну владу???».
Але досвідчені ляльководи і тут показали свою спритність. Швидко зачитали текст рішення міської ради про підтримку євро інтеграційних прагнень бердичівлян, про неприпустимість застосування силових методів,та про звернення до правоохоронних органів з цього приводу. І так само швидко і мовчки проголосували за нього. 35 депутатів різних фракцій – «За», 1 – «проти», інші не голосували. І лише після цього надали слово людям, які попередньо записались для обговорення даного питання.
Керівник міської організації партії «Удар» Едуард Томашевський та міської організації партії «Свобода» Олексій Побережний довгими та натхненними виступами марно намагались достукатись до сердець депутатів від опозиційних партій, щоб повернутись до справжнього розгляду цього питання та включити в текст рішення пункт про відставку антинародного уряду. Адже досить було комусь із них промовити фразу: «Повернутись до обговорення, прошу винести на голосування». Тоді б це голосування і виявило б хто з ким, і хто проти кого.
Натомість, міський голова, який, зціпивши зуби, терпляче не перебивав виступаючих, сам розродився довгим монологом про те, що Бердичів і так співпрацює з Європою як у галузі культурних зв’язків так і економічних. І Без всякої євроінтеграції інвестори і так вкладають кошти в місто.
Напевно, він мав на увазі поляків, які збудували новий м’ясокомбінат, а тепер лікті кусають, що наслухались щедрих обіцянок і прийшли в Україну, де їм навіть не збираються відшкодовувати експортний ПДВ, наклавши, по суті, додатковий податок. Чи тих французів, які теж наслухавшись байок про перспективи бердичівського ринку нерухомості, збудували торгівельно-житловий комплекс, де так до цього часу і не продали жодного квадратного метра. І що цікаво, що обидва зазначені об’єкти мала будувати одна київська будівельна фірма, засновниками якої чомусь є бердичівляни, і яка крім цих об’єктів майже нічого більш не будувала. І лише після того, як цю фірму «посунули» від будівництва заводу, тільки тоді воно практично і «пішло». І хто б це міг інвесторам порекомендувати таких «будівельників»?
Я добре розумію почуття Олексія Побережного, тому що дев’ять років тому так само одиноко стояв на трибуні перед мовчазною масою, яка реагувала тільки на порухи ниток згори, а не на порух серця з середини. Як і тоді, так і зараз небажання хоч на півдюйма вийти із «зони комфорту» тримає депутатські серця на повідку, а роти на замку.
Вже після сесії до мене телефонував один з депутатів, обраний по спискам колишньої сильної партії, і дуже виправдовувався, що він так хотів голосувати за відставку уряду, але опозиціонери не уповноважили його виступити з цим…
Гидко, гірко, боляче…
РиО Бердичів
Просмотрено: 750 раз
