Бердичів: Як хотіли зняти мера Василя Мазура

Минулої п’ятниці у Бердичеві мала відбутися революція. Окремі народні обранці, окрилені вітром змін на всіх державних щаблях влади, мали намір змістити з посади і міського голову Василя Мазура. Про це знали багато хто: і самі депутати, і журналісти, і представники деяких політичних сил. Пошепки говорили про це і пересічні городяни, до яких дійшли такі чутки.

Власне, перша подібна спроба була зроблена ще за тиждень до цього, так само у п’ятницю, 21 лютого. Тоді частина депутатів вирішили зібрати позачергову сесію і вкотре розглянути на ній питання суспільно-політичної ситуації у державі. При цьому, зроблено це було в оригінальний спосіб. У четвер, 20 лютого, у інтернет-мережі з’явилося відеозвернення одного із обранців, уповноваженого представника депутатської групи “Народна рада” Олександра Кухарчука, в якому він повідомляв про скликання на наступний день позачергової сесії. Крім способу скликання сесії здивував і момент, обраний депутатами: міський голова Василь Мазур на той момент вже кілька тижнів перебував на стаціонарному лікуванні, а секретар ради Василь Толочко взагалі знаходився у реанімації — за кілька днів до того йому зробили операцію. Зрозуміло, що за таких умов сесія відбутися не могла. Тим не менше, 18 депутатів — представників фракції “Батьківщина”, які на той момент входили до складу “Народної ради” (згодом їх стане вже чотирнадцять), у визначений день і час прибули на засідання.

Сесія-порадниця

Подивитися, що відбуватиметься, прийшли і бердичівські журналісти. Та, насправді, не відбулося нічого: голова фракції “Батьківщина” Олексій Ястремський повідомив своїх колег, що сесія того дня не відбудеться із вищевказаних причин. Депутати послухали керівника фракції з цього приводу та й розійшлися.

Найцікавіше з’ясувалося згодом, вже через тиждень. Міський голова Василь Мазур розповів, що про заплановану сесію він сам дізнався зі ЗМІ. Натомість, інші депутати, які не входять до “Народної ради”, стверджують, що про скликання сесії не знали взагалі: їх ніхто про це не сповіщав. Правда, організатори описаного засідання спробували зберегти обличчя. На докори своїх колег з цього приводу керівник “Народної ради” Сергій Івлєв почав запевняти, що ніякої сесії, насправді, не планувалося. За його словами, депутати просто хотіли ...порадитися. З ким і про що — точно не повідомив.

Не ставлячи під сумнів слова Сергія Івлєва, все ж відзначимо: ми бачили відеозвернення Олександра Кухарчука, в якому він повідомляв про скликання сесії. І ми були на тому засіданні, яке депутати анонсували як сесію, і котре потім назвали “хотіли порадитися”. На цьому засіданні кілька разів звучало слово ...сесія, яка не відбулася.

“Розім’ялись” на районі

Власне, вже потім ситуація кардинально помінялася. У суботу, 22 лютого, відбулася зміна влади у державі, а на початку минулого тижня — й у Бердичівському районі. При цьому, зроблено це було у добровільно-примусовому порядку. Спочатку, на той момент голову райдержадміністрації Володимира Збаражського, окремі активісти змусили написати заяву про зречення з посади,  наступного дня — те ж саме зробили і з головою районної ради Миколою Стороженком. Щодо останнього, то спочатку планували зробити це у законний спосіб: через голосування депутатів районної ради. Та голосів останніх не вистачило, аби відправити Миколу Стороженка у відставку. Тоді окремі представники громади закрили собою входи і виходи із зали, де відбувалася районна сесія, і попередили: ніхто звідти не вийде, доки Микола Стороженко не напише заяву про відставку. У протилежному випадку, погрожували застосувати силу. Зрештою, Микола Стороженко заяву написав.

Головне питання

А вже у середу, 26 лютого, розпочалася підготовка до позачергової сесії міської ради. Про можливість її проведення цього разу було сповіщено офіційно. На розгляд депутатів планувалося винести кілька важливих питань, серед яких — внесення змін до бюджету міста, вшанування пам’яті Героїв Майдану та вирішення подальшої долі постаменту на Центральній площі, який залишився від пам’ятника Леніну.

Та головне питання озвучувати публічно не наважувався ніхто. Ще у середу деякі депутати розповіли нашим журналістам, що до них телефонували представники “організаційного комітету” і повідомляли: буде розглядатися питання про недовіру міському голові. Саме тому пропонували чим швидше визначатися з позицією. Мовляв, питання вже вирішене і відставка неминуча, тому треба зараз визначатися з ким бути: з “білими чи червоними”. Бо потім буде пізно. Такі пропозиції викликали в окремих народних обранців паніку: вони забули, що представляють не свої власні інтереси, а позицію громади, висловлену під час минулих місцевих виборів (нагадаємо, за Василя Мазура, як мера, у 2010 році проголосували близько 82% бердичівлян), і вже почали прораховувати, як їм втриматися при посадах, “коли Мазура не буде”.

Депутати готувались

Проведенню сесії передувало спільне засідання депутатських комісій, яке відбулося у четвер. Радилися депутати з приводу повістки денної мало не чотири години. Втім не прозвучало жодного слова про можливе висловлення недовіри. Здавалося б: можливість зміни влади у Бердичеві виявилася тільки чутками і нічого надзвичайного на сесії не відбуватиметься.

Але у п’ятницю депутати у кулуарах знову почали обговорювати інформацію про те, що питання таки розглядатиметься, а на самій сесії буде присутньою народний депутат Анжеліка Лабунська. Забігаючи наперед, відзначимо, що того дня Анжеліки Лабунської не було у Бердичеві - вона брала участь у сесії Верховної Ради України.

За годину до початку сесії міської ради свою нараду провели бердичівські афганці: визначалися з позицією з урахуванням подій, котрі відбуваються. О пів на десяту довелося спостерігати таку картину: на перетині вулиць Садової і Б.Хмельницького помітно схвильована жінка голосно закликала бердичівлян не бути байдужими і негайно йти “на бердичівський Майдан захищати мера, якого заколотники хочуть скинути з посади”.

Люди спішили на сесію

За півгодини до початку сесії бердичівляни нескінченним потоком почали тягнутися до приміщення мерії, заповнюючи актову залу, де мало початися доленосне засідання. Серед них - представники бізнесу, місцевої Самооборони, афганці і звичайні городяни, які не могли залишатися байдужими. У сесійній залі нами були помічені і хлопці, які за кілька днів до того блокували районну актову залу, змушуючи Миколу Стороженка написати заяву. Ці молодики сиділи у різних місцях, врозсипну. Зрештою, зала засідань заповнилася настільки, що місця у ній, у прямому сенсі, не залишилося зовсім: велика кількість людей змушена була стояти у фойє.

“Ганьба” та “Геть”

А потім була сесія. Ще коли до зали, перед початком засідання, зайшов міський голова, люди зустріли його оплесками. Обговорення повістки денної не викликало нічого надзвичайного: внесли на розгляд ті питання, які й планувалося. Головною інтригою було те, а що ж буде у «різному». Наприклад, один із присутніх у залі помічників народного депутата Анжеліки Лабунської попросив озвучити її звернення. Хотіли виступити й окремі депутати та представники політичних партій. Зрештою, нічого надзвичайного не сталося: парламентар звернулася до бердичівлян з приводу суспільно—політичної ситуації у державі, а виступи окремих депутатів та очільників політичних сил, зокрема, Олександра Кухарчука та Олексія Побережного, зал зустрів вигуками “ганьба” та “геть”. Особливо дісталося свободівцю Олексію Побережному, який почав заявляти про необхідність зміни влади у Бердичеві. Деякі підприємці перестали стримувати свої емоції і ледь не кинулися на молодого політика із криками: “А що ти зробив для свого міста?”.

А виступ з трибуни однієї бердичівлянки (як з’ясувалося згодом, тієї самої, яка закликала бердичівлян виходити на Майдан на захист мера) із закликом прибрати руки від загальнообраного мера, змусив піднятися зі своїх місць навіть явних опонентів Василя Мазура та довго під вигуки “Молодець!” аплодувати міському голові.

Зважаючи на такий стан справ (який окремих персонажів, певно, ввів у стан шоку), ніхто із депутатів чи інших присутніх вже не наважився озвучити думку, яку довго обігрували. Це й зрозуміло: одна справа домовлятися поміж собою таємно, а інше — озвучити це вголос перед величезною силою людей.

Екскурс в історію

Тож, кимось запланованої зміни влади у Бердичеві не відбулося. Сумнівів у тому що це планувалося — жодних. Головне питання: хто за цим стоїть?

Власне, хто «народив» питання про відставку Василя Мазура? Відповіді на нього ніхто не може дати. Тому будемо відштовхуватися від позиції, якою зомбують бердичівлян окремі місцеві політикани. Головний аргумент — Василь Мазур, нібито, регіонал. Як приклад, наводять той факт, що саме Партією регіонів нинішній мер був висунутий на посаду у 2010 році. З одного боку, це дійсно так, регіонали справді офіційно висували Василя Мазура на посаду міського голови. З іншого боку, треба дивитися значно глибше. Тому повернемося в історію питання. У 2010 році тодішні народні депутати прийняли закон, згідно із яким кандидатом на посаду міського голови могла бути тільки та людина, яку висунула партія. При цьому, ставати членом партії було зовсім не обов’язково, але самовисування чи представлення трудовим колективом не передбачалося. Ще одна особливість: висунути кандидата могла тільки одна партія. Щоб було зрозуміло, наведемо такий приклад. У місті “Б” партія “Р” висунула кандидатом у мери “М”. Зважаючи на це, інша партія - “Б” вже не могла висунути кандидатом того самого “М”: вона могла або публічно його підтримати, не висуваючи нікого іншого, або запропонувати альтернативну кандидатуру.

Змагалися навипередки

Щось подібне відбулося й у Бердичеві: бажаючих висунути Василя Мазура кандитом у міські голови було хоч відбавляй. Та головними претендентами вважалися “Батьківщина” і Партія регіонів, найбільш представницькі, на той час, політичні сили. Дійшло до того, що відповідну конференцію обидві партії призначили на один день. Коли стало зрозуміло, що Василя Мазура висуває Партія регіонів, “Батьківщині” не залишалося нічого, як публічно його підтримати, що й відобразили у протоколі конференці. Відзначимо, що все це відбувалося публічно, у присутності бердичівських журналістів.

Зрештою, Василя Мазура очікувано обрали міським головою — за нього проголосували 82% виборців. Але при цьому, ні тоді, ні зараз Василь Мазур не вступав до жодної партії, у тому числі — Партії регіонів. Він і зараз — безпартійний.

Більше того, жодна із представлених політичних сил за понад три роки своєї каденції не зважала на партійну приналежність своїх колег: практично всі рішення приймалися майже одностайно. При цьому, голосували однаково як регіонали, так і батьківщинці.

Тотальні вибори

І тут такий поворот: хтось (ніби випадково) згадав, ким був висунутий Василь Мазур. Саме це і вирішили інкримінувати йому як “найбільше зло”, забуваючи при цьому, що самі ж підтримували кожне його рішення. “Політична доцільність”, грець із нею...

Власне, аби ні у кого не виникало сумнівів, зауважимо, що Василь Мазур, за його словами, повністю готовий до виборів. Більше того: закликає Верховну Раду призначити дочасні вибори як на вищому рівні, так і на місцевому. Це, за його словами, легітимізує владу та заспокоїть суспільство. “Вибори треба провести всі і одночасно: і президентські, і парламентські, і місцеві. Не повинно бути так, що країна кожних півтора-два роки живе у виборчому процесі. І вибори обов’язково треба проводити за новим виборчим кодексом, який деполітизує органи місцевої влади”, - переконаний Василь Мазур.

Мазур:  “Я за Бердичів”

“Колись в країні захопилися колективізацією, а останніми роками – «партизацією», - каже Василь Мазур. На його думку, приналежність до партії – це ще не критерій. «Неважливо, в якій ти партії. Якщо ти – людина, то тебе знають і цінують, а якщо не маєш власного авторитету, то тоді намагаєшся лягти під партію. Тому я за те, аби вибори до місцевих рад проводилися лише за мажоритарною системою. Обирати потрібно людей! Я завжди намагався максимально деполітизувати цей процес: політики не завжди враховують те, що відбувається у громаді. Я своєї позиції та своїх поглядів ніколи не міняв. Десять років тому тут, на центральній площі, мене тягали то в один бік, то в інший: хотіли почути від Мазура, за кого він. Тоді у мене був крик душі, я сказав: «Я – за Бердичів!». Хтось у відповідь на це вигукнув: «Ганьба!»… Я не лізу у велику політику, я не займаюся великими політичним проектами, я – не партійний діяч, я – Бердичівський міський голова! Я люблю Бердичів: у мене тут народилися діти та онуки, тут вони живуть. Я люблю це місто, я поважаю бердичівлян і для мене більшої цінності немає», - відзначив Василь Мазур.

До речі, вже по закінченні сесії, на вулиці перед входом у приміщення міської ради одна жінка зі значною долею розчарування запитувала у свого співрозмовника, місцевого, опозиційного до мера, політика: “І де дівся той помічник народного депутата, який мав все на сесії організувати?”. Який саме помічник і що він мав організувати — залишилося невідомим.