Люди, які прикрашають Бердичів

У еру прогресу та колосальних відкриттів, мистецтво стало модерним, авангардним і неординарним. Одним із його видів є графіті. Та що ж воно таке - мистецтво чи забавка? Шукаючи відповідь, ми поспілкувались з двома талановитими митцями, що працюють у різних напрямках і дізнались чим живе класичний художник, а чим представник даної субкультури.

Мешканка Бердичева, студентка Львівського політеху, у майбутньому - реставратор творів мистецтва та просто талановита художниця Анна Корнійчук, погодилась дати інтерв’ю. Вона має неабиякий досвід художнього розпису стін, постійні замовлення щодо декорування інтер’єру, яке свідчить про те, що прекрасне ще притаманне більшості людей. Вона розповіла про себе та сучасний живопис.

Коли ви остаточно зрозуміли, що підете шляхом художника?Що художник - це ваше покликання?
Ще з дитинства. В початкових класах. мені завжди подобалося змальовувати картинки із книжок в такому ж розмірі, яким вони були надруковані. Намагалася зробити точну копію... Потім почала малювати щось із голови, щось своє вигадувати. Звідти і пішло. Згодом вирішила твердо, що це буде частиною мого життя, професією.

А як зараз ви шукаєте образи для робіт? Як вони народжуються?

Не знаю. Руки самі малюють. Я не знаю звідки в мене береться натхнення. Просто, напевно, це живе в мені, це частинка мене. Але після яскравих подорожей, прогулянок воно ще більше загострюється. І з’являється шалене бажання творити.

Що найбільше захоплює у творчості?А що заважає?

Я не можу сказати, що саме мені заважає. У мене не вистачає вільного часу – ось головна проблема, яку хотілось би вирішити, та не виходить. Я навчаюсь, виконую замовлення, інколи відпочиваю, творю, але хотілось б приділяти цьому більше часу.

Розписуючи стіни, та й взагалі малюючи, які ваші цілі?

Ціль одна - малювати на високому рівні, на рівні з кращими художниками світу. Це - головне. Та для цього потрібно багато працювати, вкладати душу в своє улюблене діло. Я просто насолоджуюсь процесом створення картини, тим, що здатна втілити задум. І тим, що мені подобається результат своїх робіт.

Що б ви хотіли сказати людині, яка має намір стати художником, і крокувати цим шляхом?

Не дивитися ні на кого. Не затискати себе в рамки щодо творчості і багато-багато малювати. Малювати зажди і всюди (на нудних парах, на вулиці, вдома). Присвячувати малюванню багато часу (якщо звісно хочеш, щоб був результат). І мені подобається вислів Аристотеля "Ученикам, чтобы преуспеть, надо догонять тех, кто впереди, и не ждать тех, кто позади". Дуже гарно сказано, мені здається, цю думку можна зробити своїм гаслом по життю. У будь-якій сфері твоєї діяльності.

Як ви ставитеся до графістів? Як вважаєте, це вандалізм чи мистецтво ?

Графіті є різне: є вандалізм, є мистецтво. Хто як підносить його. Я, наприклад, негативно відношуся до тегів на будинках, кіосках, парканах і тому подібне, хоча написи - це невід’ємна частина графіті. Проте дуже важливо не переступити лінію, яка розмежовує вандалізм і мистецтво графіті.

Хтось вважає графістів сучасними митцями, хтось — хуліганами, що псують архітектуру. Проте факт лишається — вони стали неодмінною частиною субкультур кожного міста. Їхні творіння — графіті — є елементом декору сірих урбаністичних пейзажів та похмурих міських вулиць. Що на цей рахунок вважає місцевий бердичівський графіст, маємо змогу дізнатись. Ardi або Ardilla, а саме так її звати, дала згоду розповісти про себе та свою творчість.

Що вас привело до творчості графіті?

Не знаю. Десь побачила, десь почула. Пам’ятаю, в 7 класі поїхала до Криму і там я вперше побачила графіті на досить високому рівні. Тоді мене це сильно зачепило. Думаю, те враження стало керувати мною, створило бажання займатись цим. І я дуже рада, що все склалось саме так.

І графіті стало способом життя? Чи просто захопленням?

Тепер це спосіб життя. Графіті для мене зараз це все. Я ним живу. Найбільше часу присвячую саме цьому.

Де можна знайти твої роботи? Чи це взагалі законно?

На стінах Бердичева, перш за все. Хоча намагаюсь знаходити такі місця, щоб моя робота не псувала вигляд будинку. Адже я хочу, щоб моєю роботою цікавились, а не скаржились на неї, проклинаючи всю нашу субкультуру. Також, мої малюнки є у Львові та в інших містах України, проте думаю не слід афішувати.

У деяких місцях майже законно, у деяких - зовсім ні.

Що зображаєш на своїх роботах? Який жанр ?

Люблю шрифти. Кожен раз по-різному. У кожного з нас свій стиль, кожен відчуває по-своєму, у кожного своє бачення. Тому ми відрізняємось. Люблю малювати білку.

Чи маєш певну ціль, розмальовуючи вулиці?

Мені це подобається, і це головне. Хочеться зробити місто яскравішим, щоб не було цих жалюгідних сірих стін.

Можливо, слід було б легалізувати графіті? Чого саме не вистачає графістам сьогодні?

Ну, якщо із фантазією все в порядку, то все упирається у матеріальні затрати. Фарба зараз дуже дорога. Багато художників через ціну на балончики не можуть собі дозволити постійно малювати. Це, напевно, і є головна перешкода, як на мене.

Як на вашу думку, графіті – це вандалізм чи мистецтво?

Мистецтво, яке потрібно розвивати. Це вияв молоді, прояв таланту та особистої індивідуальності. Це, навіть, історія.

На даний момент графіті-культура здебільшого карається законом як хуліганство, хоча, водночас, спостерігається наявність і розширення фестивалів графіті у всіх містах. Проте, питання про те, чи варто забороняти графіті, досі залишається відкритим.