Пам’ятка гідному бердичівлянину

З початком серпня наше місто вже неодноразово сколихували страшні звістки про загибель наших земляків у зоні АТО. А скільки зараз надходить таких у різні куточки України? Гинуть молоді люди - чиїсь діти, онуки, батьки, чоловіки, вірні товариші. Вони поклали свої життя за нас, за Батьківщину. А чи гідні ми такої жертви? Свої амбіції, інтереси ми ставимо вище за інших. Ми розумні на словах, які далеко не завжди підкріплюються вчинками. Ми критикуємо інших, а самі при цьому нічого не робимо. Навколо стільки бруду, невже ще не прийшов час почати з нього вибиратися? Хоча б заради світлої пам’яті наших захисників.

«Твори добро», «добро добром вернеться» - каже народна мудрість. У нашому житті було б менше зла, болю та несправедливості, якби усі рахувались з цими словами і зробили їх своїм життєвим кредо. Ми живемо в чудовому місті чотирьох культур, де вирує активне культурне життя, росте багато прекрасних і талановитих дітей, функціонують спортивні школи та й взагалі ми можемо похизуватися такою розгалуженою системою позашкілля, аналогів якій важко знайти в Україні. А чи задумувались ви коли-небудь над тим, скільки зусиль йде на те, щоб це все успішно працювало, а головне - збереглось для наступних поколінь. Всі, зазвичай, звикли критикувати місцеву владу, що те не так і там щось не те. А самим допомогти - зась. А сфер, у які можна було б спрямувати свої світлі наміри та матеріально їх підкріпити (звісно, якщо є така можливість) - безліч. Головне - цього хотіти. Хто зна, можливо, саме від вашої допомоги залежить, чи засяє на бердичівському горизонті чергова зірочка спорту чи культури всеукраїнського або й навіть світового масштабу.

Якщо є фінансова спроможність, то чому б не поділитись? При цьому важливо бути впевненим, що кошти підуть, куди треба. Заробити власними руками та розумом, а не вимагати від інших. Для декого сьогодні між цими поняттями можна проставити знак тотожності. Не хочеться нікого ображати, але мова йде про Самооборону Бердичева та району. Під час Революції гідності вона справді була обороною, що захищала людей, які боролись за європейське майбутнє України і ті зміни, котрі так конче необхідні усім нам. А тепер складається враження, що вона не обороняє, а обороняється. Місто вже сколихували історії про чвари, що точаться у її лавах, про переділ влади, здирництво, вимагання грошей від підприємців на армію та інші потреби (цікаво, куди насправді ті кошти йдуть?), а головне -  про хамство. Люди, які називають себе самообороною, легко можуть нагрубіянити вагітній жінці, просунути без черги на касі супермаркету, вирішувати свої особисті справи, прикриваючись тим, ким вони є. А насправді, хто вони: захисники, патріоти чи лицеміри і боягузи? Справжні самооборонівці нині боронять наш мир та спокій на Сході країни, а не займаються, у своїй більшості, казна-чим. Можливо, ці слова змусять когось задуматися і діяти відповідно.

У наш час, без сумніву, велику силу мають засоби масової інформації. Ми переконались у цьому на прикладі України та Росії, але нічого не навчились. Інформаційна війна триває також і між бердичівськими мас-медіа. Ту кількість негативу, брехні, пліток та сарказму, яку можна прочитати на сторінках та сайтах деяких з них, просто вражає. Чого тільки вартий заголовок «Терористи розбігаються в паніці: бердичівський міський голова поїхав в зону АТО». Невже автор не знав, яке значення має назва до матеріалу і що таким чином він образив багатьох людей, що долучились до збору коштів на придбання необхідного для бердичівських артилеристів. І мова йде не лише про міського голову і тих депутатів та підприємців, що безпосередньо їздили в зону АТО, а й про простих людей, які також внесли свою частку в те, щоб ця поїздка стала можливою? І це - як маленький приклад.

А що можна сказати про ще одне бердичівське видання, яке за період своєї діяльності тричі змінювало назву, але суть залишилась попередньою. Чи успішний керівник його очолює? Чи зразковий журналіст? А от піарщик пречудовий. Головне, щоб платили гроші, а люди, їх почуття, образи значення особливого то й не мають.

Вражають також на сайтах бердичівських ЗМІ коментарі до матеріалів. Звісно, у нас свобода слова і переконань. Але, люди, невже вам справді хочеться писати всю ту гидоту, поливати когось брудом, давати дурні поради? Час вже починати бути порядними людьми.

Написано у тексті багато всього і різного. Можливо, комусь здається, навіщо про це писати, адже усі все чудово знають і розуміють. Так, може й знають і розуміють, але не роблять або роблять абияк. Мені, як матері, що має маленького сина, хочеться, щоб зростав він у нормальному і здоровому суспільстві. І те, яким воно буде, залежить від нас, і діяти треба вже зараз. Розумію, особливо до змін прагнуть ті матері, що поховали своїх дітей у братовбивчій війні, яка спіткала нашу країну у XXI столітті. Як можуть порозумітись між собою дві сусідні держави, якщо часто-густо немає порозуміння між нами — українцями-бердичівлянами? Як може змінитись наша держава, коли ми не можемо почати з себе і з кожним днем ставати кращими? Ми готові знищити один одного морально, змішати з брудом, забуваючи найголовніше - МИ ЛЮДИ.

Небайдужа Бердичівлянка

РS. Шановний редакторе! Знаючи Вашу активну громадянську позицію, звертаюсь до Вас, як до людини не байдужої та поміркованої, з проханням опублікувати мій лист. Думаю, що він ілюструє думки значної частини бердичівлян з приводу подій, що відбуваються у місті та державі. Дуже дякую.

Від редакції. Ми, відверто кажучи, не знаємо, хто написав цей лист. Звісно, могли б і відмовитися його публікувати, зважаючи на анонімність автора. Але не стали цього робити. Лист у редакцію принесла маленька дівчинка (на вигляд — 6-7 років) зі словами: “Там тьотя просила передати Вам це”. Якраз цей момент вразив найбільше. Виявляється, бердичівляни у рідному Бердичеві мають що сказати, але бояться це зробити. Бояться через те, що їхні слова обов’язково будуть перекручені тими, хто, досягаючи низькополітичної мети своїх роботодавців, не гребує ніякими засобами. У тому числі — замість об’єднання бердичівлян, намагається внести розбрат у їхні ряди і посіяти паніку.