Вже місяць, як знову доводиться топтати донецьку землю, дихати осінню, слухати стукіт дощу по прорезиненому намету та радіти сонячному теплу. Зима дихає нам у спину і ми зі втомою в очах, але оптимістичною посмішкою «вгризаємось» у щільний ґрунт капонірами, бліндажами, вогневими точками. Ми, сини своєї Батьківщини, стоїмо на передньому краї її захисту від агресора і стійко зустрічаємо всі «труднощі та важкості військової служби».
А ще майже вчора ми зовсім ... |