Скільки існує незалежна Україна, стільки в Бердичеві точилися дискусії щодо доцільності існування на центральній площі символів комуністичної епохи. Патріоти України неодноразово ставили питання про їх знесення, а комуністи так само постійно кидались грудьми захищати рідні пам’ятки. І ось нарешті, міська влада набралась мужності позбутись цих рудиментів радянської епохи. В четвер по обіді на площу до виконкому приїхала техніка, прийшли працівники комунальних організацій, і робота закипіла.
Колись ми входили до великої нації, яку решта країн світу вважали найбільш читаючою, але часи змінилися і зараз пляшка горілки чи «слабоалкоголки» коштує дешевше ніж книга, що дає змогу молоді не читати, а набагато веселіше проводити своє дозвілля. Читати нині нібито як не модно, а ті одиниці, які проводять своє дозвілля в світі книг вважаються диваками.
Водій громадського транспорту - це професія на все життя, яка єднає багатьох людей закоханих у дорогу і транспорт. З нею ми стикаємось щодня їдучи на роботу, у справах чи кудись в гості, і здається знаємо про неї все, так як і про свій щоденний маршрут…
Громадські активісти Бердичева незабаром планують провести акцію «Пляшка зі смітника - не для молока». Метою акції є привернення уваги громадськості до проблеми чистоти та гігієни при купівлі молока у вживаних ПЕТ-пляшках.
Бердичів є одним із десяти населених пунктів Житомирщини, віднесених до офіційного списку “Історичних міст України” (також до цього переліку входять Житомир, Коростень, Коростишів, Любар, Миропіль, Новоград-Волинський, Овруч, Олевськ та Радомишль). Цей список був сформований ще у 2001 році відповідною Постановою Кабінету Міністрів України.
В останню неділю жовтня, своє професійне свято відзначають працівники автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Кажуть, що в житті випадковості зовсім не випадкові, тож мабуть недарма автомобілісти та ті, хто будують дороги в один день приймають вітання. Адже ми щодня ходимо, бігаємо та їздимо дорогами та тротуарами, які збудували працівники дорожнього господарства. Дороги – це немов кровоносна система в організмі людини, вона оплітає і з’єднує нашу країну не лише всередині, а й зовні.
Українському центру економічних і політичних досліджень згідно рішення Ради засновників присвоєно ім’я Олександра Васильовича Разумкова (1959-2000) – уродженця Бердичева, що у 1994-1995 рр. працював керівником групи помічників і референтів Президента України Леоніда Кучми, а згодом очолював Раду експертів Українського центру економічних і політичних досліджень. Ім'я Олександра Разумкова з 2001 року носить також міський Центр позашкільної освіти (колишній Будинок дитячої творчості). Детальніше...
1995 р. —
рішенням міськвиконкому площу Радянську перейменовано на площу Соборну. Вірніше, їй повернено історичну первісну назву, оскільки так площу було названо ще у XIX столітті в честь побудованого тут Успенського собору (зруйнований у 1936 році).
1990 р. —
в місті Євпаторія (Крим) помер Сікорський Микола Онуфрійович (1920-1990) – уродженець села Чехи (нині село Дубівка Бердичівського району). Микола Сікорський – червонофлотець, учасник Великої Вітчизняної війни. Воював під Ленінградом, Сталінградом, на Дніпрі у складі річкових флотилій і на першому Білоруському фронті. Був двічі поранений. За високу військову майстерність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня 1945 року Миколі Сікорському присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований у місті Євпаторія. У загальноосвітній школі села Красівка Бердичівського району в музеї Бойової і Трудової слави представлено стенд, на якому розміщено матеріали про Миколу Онуфрійовича Сікорського та бюст Героя. Детальніше...
1938 р. —
у місті почав діяти Жовтневий передсвятковий базар. А по вул. Шмідта у будинку №9 запрацював магазин дрібного опту, у якому продовольчі товари продавали як за готівку, так і по перерахунку (безготівковому розрахунку). Основними покупцями цього магазину мали стати організації, установи, підприємства, школи, лікарні та дитячі садки.
1920 р. —
у Бердичеві відбулася зустріч представників Червоної Армії і польських військ для уточнення умов перемир'я, яке підписали ворогуючі сторони 12 жовтня у Ризі. Згодом завідуючий організаційним відділом повітового комітету партії згадував:
"Мы тогда переживали большие экономические трудности. Мне стоило больших трудов, чтобы оборудовать гостиницу постельными принадлежностями, натопить ее для представителей белопольской армии".
1919 р. —
в Бердичеві в сім'ї робітника народилась Гельман Поліна Володимирівна (1919-2005) – штурман літака, начальник зв'язку авіаційної ескадрильї 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку 325-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії 2-го Білоруського фронту, гвардії старший лейтенант. Поліна Гельман до травня 1945 року, як штурман літака ПО-2, здійснила 860 бойових вильотів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлений при цьому героїзм та мужність гвардії старшому лейтенанту Поліні Володимирівні Гельман присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№8962). Вона стала єдиною жінкою-єврейкою, що була удостоєна цього високого звання. Детальніше...
1905 р. —
у Бердичеві відбулись установчі збори духівництва, метою яких стало створення Будівельного комітету по спорудженню нової кам’яної Миколаївської церкви взамін дерев'яної (нині це Свято-Миколаївський собор). Головою комітету був обраний завідувач військової мукомельні ротмістр Іван Петрович Биков.
"Товарищем председателя" обрано священика соборної Успенської церкви Пантелеймона Мелешко, якому доручено вести усі справи по комітету. Казначеєм обрано старосту Миколаївської церкви Володимира Іванова.
Скільки існує незалежна Україна, стільки в Бердичеві точилися дискусії щодо доцільності існування на центральній площі символів комуністичної епохи. Патріоти України неодноразово ставили питання про їх знесення, а комуністи так само постійно кидались грудьми захищати рідні пам’ятки. І ось нарешті, міська влада набралась мужності позбутись цих рудиментів радянської епохи. В четвер по обіді на площу до виконкому приїхала техніка, прийшли працівники комунальних організацій, і робота закипіла.
Колись ми входили до великої нації, яку решта країн світу вважали найбільш читаючою, але часи змінилися і зараз пляшка горілки чи «слабоалкоголки» коштує дешевше ніж книга, що дає змогу молоді не читати, а набагато веселіше проводити своє дозвілля. Читати нині нібито як не модно, а ті одиниці, які проводять своє дозвілля в світі книг вважаються диваками.
Водій громадського транспорту - це професія на все життя, яка єднає багатьох людей закоханих у дорогу і транспорт. З нею ми стикаємось щодня їдучи на роботу, у справах чи кудись в гості, і здається знаємо про неї все, так як і про свій щоденний маршрут…
В останню неділю жовтня, своє професійне свято відзначають працівники автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Кажуть, що в житті випадковості зовсім не випадкові, тож мабуть недарма автомобілісти та ті, хто будують дороги в один день приймають вітання. Адже ми щодня ходимо, бігаємо та їздимо дорогами та тротуарами, які збудували працівники дорожнього господарства. Дороги – це немов кровоносна система в організмі людини, вона оплітає і з’єднує нашу країну не лише всередині, а й зовні.
