Сегодня Бердичев BIZ дал очень жесткую оценку беспределу бердичевских мотоциклистов, которые считают, что мчащийся по центру города мотоцикл со скоростью больше ста километров в час, это «вааще круто» – ты такой весь из себя летишь по городу, а вокруг двуногие букашки в шоке, и самки в экстазе.
місто у рамках передвиборної агітаційної кампанії до Верховної Ради України відвідав лідер політичного блоку "Наша Україна" Віктор Андрійович Ющенко (Президент України з 2005 по 2010 рік). Зустріч із громадськістю міста відбулась у приміщенні міського Палацу культури, де на протязі декількох годин Віктор Ющенко спілкувався з присутніми у залі, відповідав на численні запитання стосовно ситуації в країні, перспектив розвитку економіки, політичного майбутнього України.
1937 р. —
при 5-й єврейській синагозі відкрито екстернат. Основна мета закладу – оформлення освіти осіб віком 15-18 років, які не закінчили школу. Екстернат проіснував до початку Великої Вітчизняної війни.
1937 р. —
у селі Лихосілка нині Чуднівського району Житомирської області народився Шеремет Петро Павлович. Петро Шеремет з 1960 року проживає в селі Озадівка Бердичівського району, з 1960 по 1992 рік працює механізатором у місцевому колгоспі імені Кірова. За наполегливу працю в 1977 році Петра Шеремета нагороджено орденом Трудової Слави III ст., у 1991 році – орденом Трудової Слави II ст. Враховуючи звернення окремих депутатів Бердичівської районної ради, членів трудового колективу сільськогосподарського підприємства, за особистий внесок і вагомі здобутки в соціально-економічному розвитку району та з нагоди Дня Незалежності України рішенням Бердичівської районної ради №160 від 22 серпня 2012 року Петру Павловичу Шеремету присвоєно звання "Почесний громадянин Бердичівського району".
1917 р. —
у Бердичеві в багатодітній селянській родині народився Ляшенко Петро Іванович (1917-2011) – учасник Великої Вітчизняної війни, бригадир ливарників на машинобудівному заводі "Прогрес". У 16 років Петро Іванович влаштувався формувальником у ливарний цех №1 заводу "Прогрес", працює тут більш як 40 років, очолюючи бригаду комуністичної праці. В ознаменування 25-ї річниці визволення Бердичева від німецько-фашистських загарбників постановою бюро міського комітету Комуністичної Партії України та виконкому міської Ради депутатів трудящих №2 від 4 січня 1969 року учаснику Великої Вітчизняної війни Петру Івановичу Ляшенко присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Перебуваючи з 1986 року на заслуженому відпочинку Петро Ляшенко залишається активістом ветеранського руху – він член президії міської ради ветеранів, за активну роботу нагороджений численними ювілейними медалями. Помер Петро Ляшенко 21 липня 2011 року, похований у Бердичеві в секторі почесних поховань міського кладовища.
1695 р. —
вперше до Бердичева прибув новий власник містечка і бердичівських угідь воєвода мінський Криштоф Станіслав Завіша (він отримав бердичівські маєтності як посаг своєї дружини Терези, дочки попереднього власника Бердичева Владислава Тишкевича). Як потім згадував воєвода,
"забавив я два тижні на гулянках та ловах, там же вбив я ведмедя в степах або диких полях. Під час мойого побуту вмер там п. Старосельський, мій слуга і губернатор [завідатель дібр], якому я справив величний похорон, при якім стріляно з гармат, при зложенні тіла стріляли з рушниць драгуни та козаки, а бердичівські міщани в процесії з хоругвами проводили тіло до гробу".
У Бердичеві повний безпорядок, і ніхто на це не звертає уваги. Ходити вулицями міста стало не просто страшно, а – небезпечно. Раніше всіх турбували водії-шумахери, які дорогами міста не їздять, а літають. Тепер же достойну конкуренцію їм склали «круті чуваки» на мотоциклах.
Мне кажется, я начинаю понимать, почему бердичевский миллионер, не смотря на критику, продолжает брать из нищего государственного бюджета деньги на компенсацию своего проживания в Киеве во время участия в работе Верховной Рады. Он поступает в рамках морального шаблона тех избирателей, которые за него проголосовали.
Є речі про які потрібно говорити, бо коли про них мовчиш – вони стають ще нестерпнішими. Депутат Верховної Ради Олександр Ревега відомий своїми добрими справами, він «свій», чує кожного і всім допомагає. От тільки про декого з своїх виборців він забув абсолютно.
Працівники міліції звертаються до громадян з проханням допомогти встановити особу чоловіка, тіло якого виявили поблизу с. Дубівка Бердичівського району.
Як відомо, сімейні сварки – достатньо часте явище. І можуть мати вони фатальні наслідки. Прикладом такого наслідку стала подія в одному з сіл Бердичівського району.
Кажуть, що сучасні юнаки не здатні на божевільні вчинки в ім’я кохання. Однак, із цим хочеться посперечатися. Звичайно, є хлопці, котрі не вважають за потрібне бути романтиками і дивувати свою обраницю приємними сюрпризами. Але є й такі, котрі заради посмішки коханої здатні на все. Навіть, річку запалити. Так і сталося у Бердичеві.
виконавчий комітет Бердичівської міської ради приймає рішення №96 про закриття середньої школи №9, що розміщена в будинку по вулиці Свердлова, 26/2 (нині вулиця Вінницька). Будинок, який займала школа, збудували на початку XX століття, і за час своєї експлуатації він став непридатним до подальшого використання – основні будівельні конструкції загрожували обрушенням. Через деякий час після прийняття рішення про закриття, а саме 1 квітня 1996 року навчання в школі №9 припинилося назавжди. Сам будинок знесли в серпні 1997 року, на його місці згодом з'явилась автозаправна станція.
1944 р. —
постановою Ради Народних Комісарів СРСР Герою Радянського Союзу полковнику Володимиру Васильовичу Луппову, що загинув 5 січня 1944 року в боях за визволення міста Бердичева, посмертно присвоєно військове звання "генерал-майор". Володимир Луппов після загибелі був похований у Бердичеві, в 1950 році перепохований у Москві на Ново-Дівочому кладовищі. В Бердичеві одна з вулиць носить ім'я Героя, на одному з будинків цієї вулиці встановлено меморіальну дошку на його честь.
1924 р. —
у Бердичеві в сім’ї робітника-залізничника народилася Зоя Матвіївна Милашевська (1924-1994) – прозаїк, з 1970 року член Спілки письменників СРСР. В дитинстві Зоя тяжко захворіла, хвороба на все життя прикувала її до ліжка. Та незважаючи на трагічні життєві обставини, Зоя не зламалася, відшукала в собі сили вистояти. Вона заочно отримала вищу освіту, займається перекладами оповідань з англійської і французької. У 1964 році в республіканському журналі "Дніпро" Зоя Милашевська надрукувала своє перше оповідання. А згодом були й інші твори – повісті "І знову дощ" (1966), "Повість про вчительку" (1970), "Кохання мужніх" (1976). Померла Зоя Матвіївна в серпні 1994 року, похована в Бердичеві на міському кладовищі. У 1996 році рішенням Бердичівської міської ради провулок Газопровідний міста Бердичева, де розташований будинок, в якому проживала письменниця, перейменовано на вулицю імені Зої Милашевської (у 2011 році провулку повернули попередню назву).
1917 р. —
у Бердичеві війська місцевого гарнізону присягнули на вірність Тимчасовому уряду: на Соборній площі в каре вишикувались військові підрозділи, їх оточила велика юрба людей. В середині каре розмістились вищі офіцерські чини та духовенство. На площі майоріли червоні прапори та щити з лозунгами "Да здравствует свободная Россия!", "Да здравствует Государственная дума и народ!", "Боже, храни народ и армию!". О 10 годині ранку на автомобілі приїхав генерал від кавалерії Олексій Брусилов, що обіймав посаду Головнокомандувача Південно-Західного фронту. Він виголосив урочисту промову. Потім під відкритим небом відслужили молебень і війська прийняли присягу. Наприкінці заходу під звуки оркестру війська пройшли урочистим маршем.
1905 р. —
на знак протесту на репресії, що чинились адміністрацією заводу "Прогрес", робітники токарного відділення накинули на голову майстру Бичковському мішок, кинули його в тачку та з криками "Ура!" вивезли за ворота заводу. Реакція адміністрації заводу не забарилась – оголосили про звільнення 10 організаторів цієї акції. Та погрожуючи припиненням роботи, працівники заводу зажадали відміни цього рішення. Налякана стійкістю та рішучістю робітників, адміністрація виконала вимоги і відновила звільнених на роботі.
9 березня стало знаковою датою для бердичівських артилеристів та їхніх сімей. Адже саме у цей день в Україні офіційно розпочалася процедура демобілізації. Майже вісімсот чоловіків, призваних рік тому у рамках мобілізаційного процесу, нарешті отримали змогу повернутися додому.
Сьогодні о 15-й годині на Центральній площі міста бердичівляни співатимуть Гімн України.
З нагоди 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького, автора музики до Державного Гімну України та 150-ї річниці першого публічного виконання Гімну України.
Всі бажаючі, всі патріоти, всі для кого це не просто набір слів, запрошуються до участі
Слова великого українського поета Тараса Шевченка цитують у всьому світі, а його образ, що уособлює в собі дух боротьби проти рабської ментальності та несправедливості, увічнили в пам’ятниках та назвах вулиць. З його закликом «Борітеся – поборете! » українські герої Майдану йшли в нерівний бій з кривавим режимом, а бійці на сході, в зоні АТО відбивають наступ на свої позиції ворога.
цього дня в Бердичеві організовано туристський клуб, що отримав назву "Ентузіаст". Від заснування та впродовж наступних тринадцяти років роботою клубу на громадських засадах керуватиме Валентина Нечаєва. Спочатку клуб не мав свого постійного приміщення. Не вистачало і спорядження. Проте вже через чотири роки "Ентузіаст" увійшов до числа п’ятдесяти кращих туристських клубів Радянського Союзу. Туристи міста неодноразово перемагали на обласних змаганнях, були призерами республіканських змагань. Туристські стежки членів клубу "Ентузіаст" пролягли по Карпатах та Криму, Кавказу та Тянь-Шаню, Алтаю та Забайкаллю, Якутії та Приполярному Уралу, Таймиру та Карелії.
1939 р. —
у селищі Гришківці Бердичівського району в селянській родині народився Володимир Олександрович Волощук (1939-1999) – громадсько-політичний діяч Бердичівщини. Впродовж 80-90-х років минулого століття Володимир Волощук обіймав посади першого секретаря Бердичівського міського комітету Компартії України, голови міської ради та виконавчого комітету, директора хлібозаводу. Неодноразово обирався депутатом Бердичівської міської ради. Володимир Олександрович трагічно загинув 17 лютого 1999 року – в розквіті сил. Похований у Бердичеві на алеї почесних поховань міського кладовища. За багаторічну сумлінну працю в органах влади міста та на партійних посадах, активну участь у громадсько-політичному житті Володимиру Олександровичу Волощуку посмертно присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева".
1936 р. —
бердичівляни мали можливість ознайомитись з високим виконавчим мистецтвом Ленінградського пересувного театру Руської опери (художній керівник Кононович А.В., директор опери Андрєєв Л.К.), гастролі якого розпочались цього дня. На сцені міського театру йшли опери "Борис Годунов", "Демон", "Аїда", "Євгеній Онєгін" та інші.
Верховная Рада приняла Закон о внесении изменений в некоторые законы относительно волонтерской деятельности. В частности законом установлено, что Волонтер – это физическое лицо, которое добровольно осуществляет социально направленную некоммерческую деятельность путем предоставления волонтерской помощи.
Щоб витягнути комунальне підприємство «Бердичівська міська лазня» з непростого становища в якому воно опинилось у зв’язку з підняттям цін, посадовці вирішили збільшити вартість квитків. Адже лазні, як і решті підприємств в цьому році лише за газ доведеться сплачувати близько 11 тисяч 400 гривень, тож знову постає питання її рентабельності.
Важко уявити свято 8 Березня без квітів. Початок весни знаменує пробудження природи від зимового сну, тож так склалося, що без букетику жіноче свято майже ніколи не обходиться. І хоч раз у раз напередодні свята подейкують, що такий ажіотаж на квіти у ці дні потрібен тільки їх продавцям, все-таки поспішають придбати символічний березневий подарунок.
Незабаром разом з квитанціями за тепло та газ бердичівляни отримуватимуть і бланки на субсидію. Загалом, до міського управління праці та соціального захисту населення протягом 2014 року звернулось з приводу призначення субсидії на користування комунальними послугами 7 тисяч родин. Порядок їхнього надання постійно удосконалюється, розповів Олег Павліківський, начальник управління праці та соц.захисту населення, адже за допомогою механізму субсидій держава захищає малозабезпечені верстви населення від підвищення тарифів на користування послугами ЖКГ.
в місті Києві помер Абрам Львович Грінблат (1924-2000) – ветеран Великої Вітчизняної війни, який народився в Бердичеві в єврейській родині. Абрам Грінблат у діючій армії з жовтня 1943 року, у грудні 1943 – січні 1944 року приймає участь у звільненні міста Бердичева від німецьких загарбників. Повернувшись додому Абрам Грінблат працює в бердичівській артілі "Побєда", з 1979 по 1988 рр. – головний інженер Бердичівського міськпобуткомбінату, з 1988 року – технолог Бердичівської взуттєвої фабрики. Рішенням виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року №779 за особисту мужність і героїзм, проявлені при звільненні міста Бердичева від фашистських загарбників у грудні 1943 – січні 1944 рр., трудовий внесок у відбудову зруйнованого війною господарства, велику військово-патріотичну роботу, безпосередню участь у вихованні дітей та молоді та з нагоди 55-ї річниці визволення міста від фашистських загарбників Грінблату Абраму Львовичу присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Похований Абрам Львович Грінблат в Бердичеві на загальноміському кладовищі по вулиці Войкова.
1996 р. —
цього дня у місті сталася трагічна подія: о 23 годині 35 хвилин завалилася частина житлового будинку №6 по вулиці Свердлова (нині це вулиця Вінницька). В результаті обвалу загинуло п'ятеро чоловік, двом вдалося врятуватись. Наступного дня зі зруйнованого будинку були виселені всі мешканці, а комунальні служби міста приступили до розбирання завалів. Вже наприкінці весни цього ж року залишки напівзруйнованого будинку розібрали і тривалий час це місце пустувало, нагадуючи про трагедію, що тут сталася. Лише у 2005 році тут розпочалось нове будівництво і вже наприкінці 2008 року було введено в дію комплекс будинків, в числі яких є торговий центр та фотосалон. Детальніше...
1928 р. —
російський поет Володимир Маяковський в рамках своєї поїздки з лекціями та віршами по містам України прибув з Дніпропетровська до Бердичева (через Козятин). Пізно увечері в міському театрі по вулиці Карла Лібкнехта він виступив перед жителями міста з програмою "Слушай новое!". Хоча з-за проблем у Маяковського з транспортом глядачі чекали на виступ поета майже чотири години (з восьми годин вечора), театр залишило лише з чотири десятка глядачів. Виступ розпочався біля опівночі і тривав півтори години. Згодом організатор виступів Маяковського Павло Лавут згадував:
"Маяковский прежде всего спросил директора театра:
- Сколько народу ушло?
- Человек тридцать-сорок.
- Значит, они меньше всего интересуются стихами. Не жалко - скатертью дорога! А те, кто остался, - это настоящая публика. Перед ней приятно и почетно выступать".
