Не все під силу Фотошопу: обличчя змінити він може, а душу - ні...
Два роки тому, у жовтні 2012-го, бердичівляни разом із мешканцями Ружинщини, Попільнянщини та Андрушівщини обрали свого народного депутата. Тоді у 63-му виборчому окрузі перемогу із достатньо солідним відривом здобула Анжеліка Лабунська, яка називала себе єдиним кандидатом від об’єднаної опозиції. Імовірно, що саме це й відіграло ключову роль у виборі людей, які мали великі симпатії до тодішньої опозиції.
Цього тижня до рук потрапила агітаційна газета кандидата у народні депутати Анжеліки Лабунської. У ній на шести шпальтах розповідається про всі добрі справи, зроблені Анжелікою Лабунською за останні роки. Точніше, не нею особисто, а заснованим нею благодійним фондом “ЛАВ”. Допомоги він надав людям у своєму окрузі, якщо вірити агітці, дуже багато. Нині не ставимо питання, у чому полягає депутатська робота: роздавати «подачки» чи приймати такі закони, щоб люди не мали потреби у таких депутатських дарунках. Висновок хай кожен зробить сам.
Ви тримаєте у своїх руках мій «довідник», який допоможе вам зрозуміти, хто такий Андрій Дідур і чому я іду на вибори до Верховної Ради. Я хочу вам розповісти, шановні громадяни, чому в оточенні «героїв АТО» і олігархів, які рвуться до влади по нашому виборчому округу № 63, я іду в прорив, аби змінити Україну.
Сценой ужасной трагедии стало тихое село Слободище Бердичевского района. 8 октября 2014 года во дворе одной из частных усадеб играли двое детей. Во дворе стоял комбайн с разбортированным колесом. В ходе детской игры, колесо комбайна весом 560 килограмм, упало на одного из мальчиков. 9-ти летний ребенок умер на месте мгновенно.
На сайті Єдиного реєстру судових рішень з’явився документ, який підтверджує участь у бійці депутата Житомирської обласної ради Олександра Нехворовського. Пропонуємо читачам скорочений текст документу, сам документ «Вирок суду» знаходиться тут http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40659297 Ми ввели скорочення, щоб читачі змогли розібратися у документі суду: громадянин Н. – це депутат Житомирської обласної ради Олександр Нехворовський, а громадянин Р. - невідомий нам мешканець Бердичева.
у Бердичеві по провулку Шелушкова відкрито дитячий садок-ясла №15 "Ромашка". Побудував його для своїх працівників машинобудівний ордена Трудового Червоного Прапора завод "Прогрес". Дитячий садок розрахований на 76 дітей, першим завідувачем дитсадка стала Олена Іванівна Бакун.
1943 р. —
на Таманському півострові в радгоспі "Бугаз" на базі 8-ї гвардійської бригади, яка воювала під Грозним та Новоросійськом, сформовано 333-й стрілецький полк, який увійшов до складу 117-ї гвардійської стрілецької дивізії. Першим командиром полку призначено гвардії підполковника Олексія Захаровича Ткачова. Вже у січні 1944 року цей полк в складі дивізії прийме участь у звільненні Бердичева від німецько-фашистських загарбників. Після закінчення Великої Вітчизняної війни полк повернеться до Бердичева на постійне місце дислокації і пройде переформування у 320-й гвардійський мотострілецький полк, що входитиме до складу 117-ї гвардійської Бердичівської ордена Богдана Хмельницького учбової танкової дивізії.
1914 р. —
у селі Старий Солотвин нині Бердичівського району в незаможній селянській родині народився Кондратюк Євген Миколайович (1914-1992) – вчений-ботанік, професор, член-кореспондент Академії наук України. Вищу освіту Євген Кондратюк здобув у Томському університеті імені В.В. Куйбишева у 1938 році. Під час Великої Вітчизняної війни з 1941 по 1946 рр. Євген Кондратюк служить у діючій армії на Південно-Західному, Сталінградському, Південному, 4-му Українському, 2-му Білоруському фронтах. Після демобілізації працює в Інституті ботаніки АН УРСР, з 1959 по 1965 рр. очолює Центральний республіканський ботанічний сад АН УРСР у місті Києві. Під його керівництвом Сад став однією з провідних ботанічних установ республіки, було завершено його будівництво, поповнювалися колекції, проводились фундаментальні дослідження теоретичного і прикладного значення. Наукові праці і дослідження Євгена Миколайовича Кондратюка стосуються систематики, флористики, інтродукції та акліматизації рослин, промислової ботаніки. Він став автором понад 250 наукових робіт. Помер Євген Кондратюк 21 вересня 1992 року, похований у місті Донецьк.
Вчора вранці до мене зателефонував один з жителів Гришківець, який живе неподалік будинку Олександра Ревеги, що вийшов погодувати курей, і почув незвичну для такого часу і місця музику та незрозумілі виступи, підсилені потужними аудіосистемами. Він зрозумів, що ранкові гості приїхали саме до кандидата в народні депутати, тому й розповів про подію журналісту.
Многие уже знают, что Бердичев живет в двух измерениях. В одном измерении Бердичев «самый лучший город на земле», в другом «полный феншуй в плохом смысле этого слова». Понятно, что правда всегда посредине, и среди леса проблем у города достаточно достижений, чтобы гордиться ими. Но вот сегодняшняя беседа с солдатом 26 артиллерийской бригады, прибывшим сегодня утром на краткосрочный отдых в Бердичев, вызвало у меня легкое офигевание, плавно переходящее в злость.
7 жовтня Автомайдан поїхав у Бердичів в рамках акції «Гади лізут в Раду». Цю акцію Автомайдан оголосив по всій Україні з метою не допустити проходження колишніх регіоналів до влади. «Не дамо гадам пролізти в Раду», - такий девіз мирної акції Автомайдану. Протягом вересня були проаналізовані звернення активістів з усіх куточків України до Автомайдану і обрані округи, на яких активісти планували люструвати кандидатів на етапі передвіборної кампанії. Одним із таких округів став 63-й, де до влади рветься місцевий олігарх-регіонал Олександр Ревега.
Сегодня Бердичев проводил в последний путь своего сына Сергея Сидлецкого, одного из когорты знаменитых донецких киборгов. Он был одним из тех, чей подвиг при обороне донецкого аэропорта навеки войдет в историю Украины, как пример беззаветного мужества и доблести солдат украинской армии. Сотни бердичевлян пришли проводить погибшего воина в последний путь, отдав дань уважения его жертвенной любви к своему народу.
Бердичівський госпіталь для ветеранів – це те місце, де до людей похилого віку особливе ставлення і шана. Тут ветерани різних поколінь (не тільки Великої Вітчизняної війни, але і молодші за віком) проходять обстеження, лікування та реабілітацію, заліковують фронтові рани, поліпшують підірване здоров’я, піднімають занепалий дух. За понад півстолітню історією свого існування цей медичний заклад заробив собі добру славу не тільки на теренах Житомирщини. Пацієнти шпиталю одужують не лише завдяки сучасній апаратурі, професіоналізму лікарів та повному забезпеченню закладу всім необхідним. Не в останню чергу допомагає уважне ставлення персоналу, вчасно сказане добре слово, лагідна посмішка. За словами головного лікаря госпіталю Павла Журбенка, колектив вкладає у свою роботу душу і серце.
У вівторок, 7 жовтня, у Бердичеві було гамірно, а комусь — весело, хоча значна частина містян, які дізналися про загибель у битві за донецький аеропорт нашого земляка, перебували у траурі. Цього дня до Бердичева завітали учасники “Автомайдану”, більшість їхніх автомобілів були із київськими номерами. Серед прибулих до Бердичева столичних гостей, активністю вирізнявся Сергій Коба — кандидат у народні депутати України по 96-му округу (Київська область).
У понеділок від воріт 26-ї Бердичівської артбригади вирушив багатомісний автобус, який повіз у зону антитерористичної операції наших артилеристів. Ці бійці — не новачки на війні, перебували там по кілька місяців, а додому приїхали у короткотермінову відпустку. З незрозумілих причин, ні про приїзд, ні про від’їзд наших солдат у місті практично нічого не було відомо. Все б так і залишилося, якби не рідні військових.
Це не покажуть по бердичівському телевізору. Виявляється, вчора в Бердичеві був герой полковник Мамчур. Це той полковник, який під прапором України повів своїх людей на російських вояків у Криму. Він разом з житомирськими чиновниками відвідав бердичівський госпіталь. Там були поздоровлення і концерт. Там же був Ревега, якого знімав Вік для реклами. І напевно Ревега задумав знятися з Мамчуром і попросив його про це. Самого питання люди не чули. А ось відповідь героя регіоналу Ревега почули ті, хто був поруч. Полковник сказав тихо Ревега: «Іди нахер, за таких гандон як ти вже пів України просрали». Ревега помінявся в обличчі і швиденько втік з госпіталю, не чекаючи кінця концерту.
Житель Андрушевского района Житомирской области Роман Огурковский, служивший в 26-й бердичевской бригаде, находится на больничной койке еще с весны. Тогда 13 мая во время учений возле Геническа Херсонской области в результате взрыва САУ погибли двое военных из Житомирской области. Роман Огурковский выжил, но получил ожоги 85% тела. Врачи долгое время не давали никаких гарантий на то, что Роман будет жить. Вопреки этому, он перенес десятки сложных операций, а в последние месяцы, на удивление врачей, начал делать большие успехи – он пытается двигать руками, самостоятельно вставать и даже ходить.
у Бердичеві помер Кучеров Франц Якович (1908-1972) – учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 рр., Герой Радянського Союзу. Свій подвиг Франц Якович здійснив під час боїв у Фінляндії: командир взводу 90-го саперного батальйону 100-ї стрілецької дивізії, молодший лейтенант Франц Кучеров 1-5 лютого 1940 року під час прориву укріпленого району противника на південно-східному напрямку міста Вііпурі (нині місто Виборг, Ленінградська обл., РФ) підірвав два ворожі доти. В березні місяці 1940 року був виданий Указ про присвоєно йому звання Героя Радянського Союзу. Похований Франц Кучеров у Бердичеві у північній частині військового кладовища по вулиці Пушкіна, 105.
1925 р. —
цього дня стан бердичівського кармелітського монастиря обстежила місцева комісія. Висновки комісії були невтішними:
"…2. Становище цього історичного пам'ятника катастрофічне і ось чому: а) розвалюються стіни фортеці та башти, б) повикидано й валяються гармати, в) позбивано й валяються фрагменти ліпки, г) цегла середньовічних будівель підводами розвозиться міщанами, д) в склепах ті міщане добувають собі глину як будівельний матеріял і т.п.". На підставі матеріалів комісії та доповідної записки, підготовленої науковцем Тодосом Мовчанівським, Бердичівський Окрвиконком прийме рішення
"...монастир Босих Кармелітів зі всією територією, костьолом, помешканнями та майном лічити підлягаючими рішучій охороні збоку окружної інспектури наросвіти". Наступного року в будівлях монастиря буде відкрито соціально-історичний музей. Ще через два роки територію колишнього кляштора, обмежену його мурами, загальною площею три з половиною квадратних кілометри, оголосять державним історико-культурним заповідником.
1923 р. —
у двоповерховому приміщенні, що розташоване по вулиці Червоній, засновано бердичівську трудову школу №7 з українською мовою викладання. На момент відкриття школа мала 9 класних кімнат, в них навчалося 202 учня. Перший випуск трудової школи №7 відбувся у червні 1926 року.
1895 р. —
у Бердичів приїхала комісія на чолі з професором С.Г. Войславом, яка при участі інженерів, а також членів товариства по влаштуванню в Бердичеві водопроводу, здійснила огляд декількох місць, найбільш зручних для виконання розвідок і влаштування артезіанських криниць. Через декілька років – у жовтні місяці 1898 р. – на основі цих досліджень у місті з'явиться водогін, який побудувало акціонерне товариство "Общество Бердичевского водоснабжения".
1809 р. —
власник містечка Бердичева князь Матвій Радзивілл на північній окраїні містечка влаштував своїм коштом лікарню на 30 осіб з усім необхідним обладнанням. За його клопотанням імператор Олександр I дозволив назвати цю лікарню на честь Великої княгині Єлизавети Олександрівни. По закінченні будівництва та придбання всього необхідного обладнання саме цього дня лікарня була передана до відомства Приказу громадського призріння (
Приказ громадського призріння — установа в царській Росії, що відала закладами, утримуваними на громадські кошти, наприклад, дитбудинками, лікарнями, богадільнями і т. ін.). Будівля Єлизаветинської лікарні проіснує до середини XX ст., саме на землях, що вона займала, вже у радянський період буде сформовано комплекс будівель лікарняного закладу, відомого нині як Центральна міська лікарня.
1593 р. —
в інвентарі маєтків Тишкевичів, датованому 7 жовтня 1593 року, з'являється писемний опис міста Бердичева:
"Город новооседлый Бердичев (під терміном
"новооседлый" тут слід розуміти як
повторно заселений),
находящийся на реке Большая Пята, в котором повинностей никаких нет, ибо дана ему воля этим летом. В том местечке замок на городище, в котором построены: спереди над вратами башня, в стене 4 светлички и 6 домиков, на горке зал построен большой, пекарня, сени, коморы, напротив сеней начали строительство башни. Городище стенами обставлено, вокруг замка пригород. Возле замка гребля, став, млын с четырмя колесами, который орендует до 1599 года за 100 коп в год еврей". З інвентарного опису також відомо, що Федір Тишкевич на двадцять років звільняє селян-переселенців від податків. Саме тут, згідно історичної карти Київської Руси, яку склав історик Леонід Махновець (1919-1993), проходив торговий шлях із Києва на захід. На думку археолога-дослідника Тодосія Мовчанівського (1899-1938), Бердичів виник навколо митниці на одному з шляхів, який зв'язував королівство Польське з Україною.
А для того, щоб міський голова міг особисто переконатись в цьому і влаштовують вже кілька років підряд своєрідні оглядини. Так, минулої п’ятниці на плацу підприємства «Бердичівкомунсервіс», що знаходиться по вулиці Чуднівській, 156 вишикувалась вся наявна техніка цього підприємства, а також трактори та машини інших комунальних підприємств, які будуть приймати участь в роботах по прибиранню снігу, посипанню доріг та інших зимових турботах комунальників.
Пока бердичевские рыги цепляются когтями за власть, чтобы сохранить свои деньги и положение, чтобы иметь возможность и дальше дерибанить наш город, в войне на Востоке гибнут лучшие парни Бердичева. 5 октября в бою за аэропорт Донецка погиб 29-летний бердичевлянин, десантник из 95-й бригады Сергей Сидлецкий, позывной «Гризли».
Вчора вранці до мене зателефонував один з жителів Гришківець, який живе неподалік будинку Олександра Ревеги, що вийшов погодувати курей, і почув незвичну для такого часу і місця музику та незрозумілі виступи, підсилені потужними аудіосистемами. Він зрозумів, що ранкові гості приїхали саме до кандидата в народні депутати, тому й розповів про подію журналісту.
У рамках акції «Гади лізуть у Раду» Автомайдан вранці 7 жовтня приїхав до будинку підприємця Олександра Ревеги у селі Гришківці Бердичівського району.
А для того, щоб міський голова міг особисто переконатись в цьому і влаштовують вже кілька років підряд своєрідні оглядини. Так, минулої п’ятниці на плацу підприємства «Бердичівкомунсервіс», що знаходиться по вулиці Чуднівській, 156 вишикувалась вся наявна техніка цього підприємства, а також трактори та машини інших комунальних підприємств, які будуть приймати участь в роботах по прибиранню снігу, посипанню доріг та інших зимових турботах комунальників. 
