У Бердичеві повний безпорядок, і ніхто на це не звертає уваги. Ходити вулицями міста стало не просто страшно, а – небезпечно. Раніше всіх турбували водії-шумахери, які дорогами міста не їздять, а літають. Тепер же достойну конкуренцію їм склали «круті чуваки» на мотоциклах.
Мне кажется, я начинаю понимать, почему бердичевский миллионер, не смотря на критику, продолжает брать из нищего государственного бюджета деньги на компенсацию своего проживания в Киеве во время участия в работе Верховной Рады. Он поступает в рамках морального шаблона тех избирателей, которые за него проголосовали.
Є речі про які потрібно говорити, бо коли про них мовчиш – вони стають ще нестерпнішими. Депутат Верховної Ради Олександр Ревега відомий своїми добрими справами, він «свій», чує кожного і всім допомагає. От тільки про декого з своїх виборців він забув абсолютно.
Працівники міліції звертаються до громадян з проханням допомогти встановити особу чоловіка, тіло якого виявили поблизу с. Дубівка Бердичівського району.
Як відомо, сімейні сварки – достатньо часте явище. І можуть мати вони фатальні наслідки. Прикладом такого наслідку стала подія в одному з сіл Бердичівського району.
Кажуть, що сучасні юнаки не здатні на божевільні вчинки в ім’я кохання. Однак, із цим хочеться посперечатися. Звичайно, є хлопці, котрі не вважають за потрібне бути романтиками і дивувати свою обраницю приємними сюрпризами. Але є й такі, котрі заради посмішки коханої здатні на все. Навіть, річку запалити. Так і сталося у Бердичеві.
виконавчий комітет Бердичівської міської ради приймає рішення №96 про закриття середньої школи №9, що розміщена в будинку по вулиці Свердлова, 26/2 (нині вулиця Вінницька). Будинок, який займала школа, збудували на початку XX століття, і за час своєї експлуатації він став непридатним до подальшого використання – основні будівельні конструкції загрожували обрушенням. Через деякий час після прийняття рішення про закриття, а саме 1 квітня 1996 року навчання в школі №9 припинилося назавжди. Сам будинок знесли в серпні 1997 року, на його місці згодом з'явилась автозаправна станція.
1944 р. —
постановою Ради Народних Комісарів СРСР Герою Радянського Союзу полковнику Володимиру Васильовичу Луппову, що загинув 5 січня 1944 року в боях за визволення міста Бердичева, посмертно присвоєно військове звання "генерал-майор". Володимир Луппов після загибелі був похований у Бердичеві, в 1950 році перепохований у Москві на Ново-Дівочому кладовищі. В Бердичеві одна з вулиць носить ім'я Героя, на одному з будинків цієї вулиці встановлено меморіальну дошку на його честь.
1924 р. —
у Бердичеві в сім’ї робітника-залізничника народилася Зоя Матвіївна Милашевська (1924-1994) – прозаїк, з 1970 року член Спілки письменників СРСР. В дитинстві Зоя тяжко захворіла, хвороба на все життя прикувала її до ліжка. Та незважаючи на трагічні життєві обставини, Зоя не зламалася, відшукала в собі сили вистояти. Вона заочно отримала вищу освіту, займається перекладами оповідань з англійської і французької. У 1964 році в республіканському журналі "Дніпро" Зоя Милашевська надрукувала своє перше оповідання. А згодом були й інші твори – повісті "І знову дощ" (1966), "Повість про вчительку" (1970), "Кохання мужніх" (1976). Померла Зоя Матвіївна в серпні 1994 року, похована в Бердичеві на міському кладовищі. У 1996 році рішенням Бердичівської міської ради провулок Газопровідний міста Бердичева, де розташований будинок, в якому проживала письменниця, перейменовано на вулицю імені Зої Милашевської (у 2011 році провулку повернули попередню назву).
1917 р. —
у Бердичеві війська місцевого гарнізону присягнули на вірність Тимчасовому уряду: на Соборній площі в каре вишикувались військові підрозділи, їх оточила велика юрба людей. В середині каре розмістились вищі офіцерські чини та духовенство. На площі майоріли червоні прапори та щити з лозунгами "Да здравствует свободная Россия!", "Да здравствует Государственная дума и народ!", "Боже, храни народ и армию!". О 10 годині ранку на автомобілі приїхав генерал від кавалерії Олексій Брусилов, що обіймав посаду Головнокомандувача Південно-Західного фронту. Він виголосив урочисту промову. Потім під відкритим небом відслужили молебень і війська прийняли присягу. Наприкінці заходу під звуки оркестру війська пройшли урочистим маршем.
1905 р. —
на знак протесту на репресії, що чинились адміністрацією заводу "Прогрес", робітники токарного відділення накинули на голову майстру Бичковському мішок, кинули його в тачку та з криками "Ура!" вивезли за ворота заводу. Реакція адміністрації заводу не забарилась – оголосили про звільнення 10 організаторів цієї акції. Та погрожуючи припиненням роботи, працівники заводу зажадали відміни цього рішення. Налякана стійкістю та рішучістю робітників, адміністрація виконала вимоги і відновила звільнених на роботі.
