В нынешнее время жить в селе – означает сознательно лишиться многих благ цивилизации, ведь многие населенные пункты Бердичевского района до сих пор не газифицированы, во многих местах напрочь отсутствуют дороги, не работают находящиеся в ветхом состоянии сельские клубы, во многих домах нет удобств. А еще это повальная безработица, поскольку найти работу в селе практически невозможно из-за упадка отрасли сельского хозяйства, нужно искать что-то в городе, учитывая привязку к рейсовым автобусам. Но, несмотря на это, в Бердичевском районе все еще остались настоящие патриоты, которые не убегают из своих родных сел, а остаются работать на благо односельчан, вкладывая душу в то дело, которым они занимаются.
У понеділок, 14 липня, під стінами Бердичівського управління праці і соціального захисту населення було людно. Бачити мам з візочками тут звикли, але одночасно стільки жінок з дітьми та ще й з вимогами у дворі установи певно не було. Бердичівлянки зібралися на акцію протесту, аби запитати, чому держава однією рукою допомагає їм, а іншою – з надлишком забирає все, що дала.
Відколи людство зрозуміло руйнівну силу пожежі, від тих пір і розпочало пошук засобів аби убезпечити себе і свій скарб. Наукові і технічні винаходи у цьому плані розвиваються шаленими кроками. І сьогодні, щоб завчасно виявити пожежу не потрібно підкорювати пожежну каланчу. Достатньо – влаштувати систему пожежної автоматики.
По суті, вже майже два місяці не знає смаку перемог ФК “Бердичів”. Якщо взяти до уваги не тільки чемпіонат області (він щойно розпочався), але й Кубок, то востаннє бердичівляни перемагали ще у першому матчі чвертьфіналу проти городниського “Полісся”. А потім були поразки як у Кубку, так і у чемпіонаті від “Полісся”, “Коростеня” та знову “Полісся”.
у Чернівцях помер Петро Герасимович Міхневич (1901-1993) – український актор, Народний артист УРСР. Петро Герасимович працює з 1926 по 1931 рік у Київському драматичному театрі ім. І. Франка; в 1931-1937 рр. – в трупі Харківського театру Революції. У 1940 році Петро Герасимович разом з дружиною Галиною Янушевич переїздить до Чернівців, де вони засновують театр імені Ольги Кобилянської та грали на сцені до останніх днів. За тривале життя на сцені Петро Міхневич створив понад 200 незабутніх образів як в театрі, так і в кіно. За плідну працю Петро Герасимович крім мистецьких відзнак нагороджений орденами "Знак Пошани" (1951), Трудового Червоного Прапора (1960), "Жовтневої Революції" (1971), багатьма медалями та Грамотами Міністерства культури України. Він став Почесним громадянином міста Чернівці. Похований Петро Герасимович Міхневич у Чернівцях на місцевому кладовищі.
1968 р. —
загальноосвітній школі села Райгородок Бердичівського району присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу Вадима Клавдійовича Олійника (1922-1944) – колишнього учня цієї школи, який закінчив її у 1940 році. Одночасно на фасаді школи встановлено меморіальну дошку. У 1981 році, коли у селі Райгородок була побудована та відкрита нова загальноосвітня школа, меморіальну дошку було перенесено до нової школи.
1968 р. —
міський виконавчий комітет приймає рішення про створення на базі Бердичівської лабораторії "Асколі" міської ветеринарної лікарні та визначає місце розташування її у Бердичеві.
1949 р. —
у Бердичеві народився Павло Степанович Скавронський – педагог, вчитель географії вищої категорії, краєзнавець. Павло Степанович є членом Національної спілки журналістів України, науковим кореспондентом Інституту педагогіки АПН України, тривалий час очолював загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №11 міста Бердичева. У 1994 році він стає одним з ініціаторів створення Бердичівського регіонального товариства краєзнавців, з 1998 року є його головою. За час його головування в Бердичеві проведено чотири Всеукраїнських науково-краєзнавчих конференції (1999, 2001, 2005, 2007 рр.), видано наукові збірники доповідей проведених конференцій про природу, господарство, історію Бердичева та його найближчих околиць.
1941 р. —
у зв'язку з проривом німецьких військ з півночі до міст Сквира та Біла Церква, наступ радянських військ на Бердичів було зупинено. Цього ж дня ворожі війська захопили село Голодьки (нині Мирославка) Бердичівського району.
1925 р. —
в Бердичеві по вулиці Мала Юридика, 45, відкрито дитячий будинок для розумово відсталих та з певними відхиленнями дітей. Тут перебувало 25 дітей, яких перевели сюди з усіх міських дитячих будинків. Дитячий будинок був укомплектований 24 ліжками, 13 матрацами, ковдрами і подушками. Завідуючою закладом призначили Дейч, завідуючим господарством – Фельдмана.
У понеділок, 14 липня, під стінами Бердичівського управління праці і соціального захисту населення було людно. Бачити мам з візочками тут звикли, але одночасно стільки жінок з дітьми та ще й з вимогами у дворі установи певно не було. Бердичівлянки зібралися на акцію протесту, аби запитати, чому держава однією рукою допомагає їм, а іншою – з надлишком забирає все, що дала.
